Анна Шпилевська - Симфонія хаосу

— Мамо, ви правду кажете. Ми не застраховані від помилок. Шкода мені вашої ненародженої сестрички, бачить Бог, вона хотіла вийти на світ Божий, та не змогла. Не бійтеся, мамо. Такої помилки я не зроблю у своєму житті.

— Ой, не зарікайся, доню. Всяке буває. Іноді лікарі самі пропонують перервати вагітність через те, що дитинка може народитися розумово відсталою чи з якоюсь вадою. Моя матуся не лягала під ніж, вона сама взяла гострий ніж, випила горівки, взяла йоду, помазала всередині і сама себе чистила. Потім та її жахлива кровотеча із шматками м’яса припинилася, та вона ще довго відходила. Мусила аж до лікарні йти, так їй зле після того було. А все чому? Дорого було тоді аборт робити, та й не можна було. Почистили її вдруге, й вона була бліда, мов стінка. Пам’ятаю, ми приносили фрукти, а тато, як узнав, що у жінки — викидень, умить за два дні із Києва приїхав. Так що, доню, тут уже справа людини — вирішувати свою долю.

— Я знаю, матусю, знаю.

— Але скажу тобі ще й таке, вже наостанок, як жінка жінці: дитинку треба зберігати за будь-яких умов. Приміром, наша Соломійка мала народитися із вадою серця. Лікарі пропонували зробити аборт, та я відмовилась, сказала, що це не смертельно і була права. З роками наша Соломійка стала на ноги і все у неї добре. Лікарі помилились. А уяви собі, якщо б я вбила її у зародку? Ти не мала б зараз такої сестри... То гріх, доню, вбивство і тяжкий гріх. Слухай моїх порад. Будь доброю до чоловіка, але, як то кажуть у народі, «май муху в носі». Будь порядною дружиною, доброю господинею та хорошою матір’ю. І ніколи, який би добрий чи злий чоловік не був і як би ти його не кохала, ніколи не давай себе під ноги, не давай принижувати, ображати, а не дай Боже, бити себе. Тоді, як уже таке колись станеться, а я прошу у Бога, щоб такого не було — тікай, куди очі дивляться і ніколи не забувай про своїх батьків. Ми теж не вічні, але ти знай, що завжди можеш розраховувати на нас із татом.

Вони ще розмовляли, як прийшла Наталка, хоча була щойно шоста ранку. Дівчина попросила Славу прийняти ванну із свяченою водою, одягнути хрестик, що баба Горпина дала та й перехреститися, помолившись перед весіллям.

Після цього Славцю вбрали в білу сукню, покликали дружок — Соломійку та Аллусю — подругу молодої та дружків — Тараса та Володимира. Сукня була красива, хоча і скромна, зручна і святкова водночас, вона дуже личила нареченій. А коли ще взула святкові білі черевички, як принцеса стала, така красива!

Мама її і свекруха ніяк не натішаться із молодої. Як було заведено, Славцю викупляв молодий, та як побачив її, ледь мови не втратив. Сам був красивий, чорнобровий, наче із глянцевого журналу, у білому костюмі та з білими трояндами. Після викупу вирушили молодята в РАГС, обмінялися перстенями та й поїхали до церкви. Отець Роман обвінчав їх згідно з Божими законами. Коли ж після того фотографувалися, Славця уникала озера та річки, де фотограф, їх друг, Іван хотів зробити фото. Згодом, уже на самій забаві, вони побачили декілька людей із їхнього села, отримали багато цінних подарунків та й відсвяткували цю подію гідно.

Вночі по тому Петро заніс молоду на руках у готельний номер, спеціально винайманий для молодят.

Красива та така щаслива дівчина передчувала, що ця ніч має бути вирішальною у містичній історії. Та тільки вони роздяглися, тільки-тільки лягли у ліжко — десь із ванни почулися звуки води, ніби кран сам відкрився. Згодом відчинились двері. Славця не на жарт перелякалася, перехрестила себе і Петра та й увімкнула світло. Так вони й не зімкнули очей. Згодом, о другій ночі з-за дверей у коридорі почулася музика, ніби хтось грає на гітарі. Тоді тільки Славця зрозуміла, що то дух її колишнього коханого, Максимчика прийшов їх привітати. Вона голосно мовила:

— Пробач мене, Максиме, якщо зможеш! Нехай земля тобі буде пухом, а душа прийме свою обитель на тому світі, нехай твоя душа полетить у рай.

І вона тричі промовила молитву «Отче наш». Гра припинилася, натомість дзеркало почало вкриватися паром, ніби то була зима і лютий мороз. Згодом на ньому самі собою з’явилися слова: «Будь щаслива». Петро не на жарт перелякався, але Слава все сприйняла спокійно:

— Лети з Богом! — і вона відчинила вікно. Свіже повітря вдарило їй у личко, дзеркало прийняло свій колишній образ, і з їхнього номера вилетів білий голуб та й полетів увись, ген, аж до хмар!

Цієї ночі Петро та Славця були найщасливішими, бо нарешті, після стількох проблем змогли насолодитись своїм коханням. На ранок швейцар приніс їм сніданок. Славці щось стало зле і вона побігла до ванної. Петро хитро їй підморгнув, мовляв, от і сталось те, про що ти так давно мріяла, моя кохана.