Анна Шпилевська - Симфонія хаосу

Юля назбирала достатньо багато матеріалів, досить цікавих та рідкісних, вимкнула диктофон, акуратно все занотувала у свій блокнотик, не забувши про особисті дані селян. Серед них співали й батьки Петра, яким була аж надто небайдужа доля майже вимираючої автентичної пісні. Наспівавшись, Остап та Мирослава прийшли до сина і почали наперебій розповідати йому про дівчину, що приїхала збирати фольклор. Петро був дуже втомлений, але зацікавився. Нарешті його мама закінчила на тому, що Юля не мала де переночувати, і вони зголосилися постелити їй на одній із канап, що були призначені для гостей у їхній хаті. Петрові було все одно, бо він от-от збирався лягати. Завтра і йому доведеться до півдня збирати речі, а там у другій половині вирушати із нареченою та її батьками до Полтави. За цей час треба встигнути сказати хлопцям-трактористам, що він звільняється і їде за коханою.

Юлія з’явилася досить раптово і непомітно. Її рухи були плавними, голос мелодійним та солодким, а коли вона йшла — здавалося, ніби пливе над землею. Тоді вона вперше заглянула Петрові у вічі і йому відібрало мову. Ці зелені очі були набагато гарніші, ніж у Славці, її стан — тонший, голос — медовіший... До півночі залишалося півгодини. Він уже було надумав спати, та потім якась невідома сила потягла його до кімнати, де збиралась відпочивати Юля.

— Юленько, ви ще не спите? — чомусь на «ви» звернувся хлопець до подорожньої.

— Ні, зовсім ні. А ти занадто молодий, щоб мені «викати». До речі, Петре, тобі дуже личить ця піжама. Ти у ній такий, як би це м’якіше сказати, мужній та трепетний водночас. Хочеться тебе обійняти і ніколи більше не лоско... Ой, не відпускати...

— У мене з’явилося те ж бажання, що і у тебе, Юлечко. Але я заручений із дівчиною. Тією, що мене не кохає.

— От бачиш, ти сам відповів на своє підсвідоме питання: «Не кохає». Ходімо трішки пройдемося нічними Нивками, покажеш мені вашу прекрасну природу, там і поговоримо.

Петро як загіпнотизований пішов за Юлею, навіть нічого не відповівши. Його батьки вже спали, якимось дивним чином не переживаючи за порядність нової знайомої. Чи то, може, у них не було чого красти, чи просто вона здалася їм досить непоганою людиною. У хлопця заграв мобільний. Він взяв трубку і, не дивлячись, хто телефонує, сказав, ніби гавкнув:

— Я зайнятий! — і так само безцеремонно вимкнув мобільний.

Телефонувала звісно ж, Славця. Вона хотіла подякувати своєму нареченому за допомогу і побажати спокійної ночі, та зрозуміла, що невчасно це зробила. Її здивував, знітив і водночас розгнівив тон, яким відповів їй коханий. Щось тут не те, подумалося їй, і дівчина вирішила всупереч темноті та страху піти до нього й вивідати, що ж коїться.

Тільки вона наблизилася до його хати, як побачила свого ж Петруся із якоюсь дівкою. Здалося тоді Славці, що вона її десь вже бачила, але де?.. Наближалася північ, але Святославі було геть не до сну. Їдкі ревнощі прокинулися в ній і вирували, гасали венами.

«Мій Петрусик і ця безсоромна? Чим вони тут збираються займатися?»

У цей час ніби пелена застелила хлопцеві очі й він не відав, що творить. Мовчки й повільно почав роздягати Юлю, почергово оголяючи принадні ділянки її тіла.

«Дівчина вміло підготувалась, — подумала Славця, але вирішила не рухати їх, поки стане сили терпіти образу. — І сорочку довгу білу одягнула. И коси розпустила, а принади виставила напоказ — чиста блудниця».

Юльця ніби відчула чиюсь присутність і, швидко вислизнувши із рук Петра, поманила його до ріки.

«Що воно за біда?» — подумала Слава і нишком прокралася за ними. Коли всі троє були досить близько до водойми, щоб можна було заглянути у воду, напівоголена дівчина побачила відображення Славці у воді, а Слава у свою чергу побачила замість Юлі зеленокосе створіння із риб’ячим хвостом.

«Стоп, — думки швидко-швидко роїлися в голові у дівчини. — Це ж головна Русалка. І вона має ще дві хвилини до півночі, щоб затягнути у воду мого нареченого».

Дівчина не на жарт злякалася.

Зеленокоса звабниця як не розрегочеться, аж мурашки у Петра по спині побігли, опам’ятався він та як не чкурне в бік своєї хати! Русалка — за ним. Тільки от її ніженьки почали перетворюватися в плавники й вона своєю довжелезною рукою вхопила Петра за ногу та ось...

Пролунав дивний спів:

Була дванадцята година ночі і дводенні чари закінчились. Сьогодні — останній день проводів русалок, і, заспівавши цю пісню, Славця згадала, що русалка мала тікати, почувши її, куди очі дивляться. Та ненадовго мали силу оті чари пісні. Лише до наступної півночі. Також знала Славця, що діва лише тоді відчепиться від неї та її сім’ї, коли вродить вона дитинку, та не просту, а від любовного шлюбу. Потрібно було поспішати.