Настя Байдаченко - Нічого особистого

Єва зрозуміла, що їй доведеться пробігти аби відчинити двері та показати, що їй потрібна допомога. Тобто помісити ніжками із малиновим педикюром каналізаційні відходи. Ще й холодні до того ж Коли Єва нарешті зважилася на водні процедури та відчинила двері, навпроти на стіні вона побачила напис червоним «Єво, я прикрашу ялинку твоїми кишками». У принципі, саме час — кінець грудня. В Єви затремтіли руки, вона швидко замкнула двері зсередини, а голос… А голос пропав остаточно. Мда, у жінок усе у мізках. І голос, і оргазм. Не фіг бути такою психопаткою! Вимкнути мозок, інстинкти увімкнути. Лише як?

На біду в номері був не звичайний замок, а картковий, сенсорний. Коли вставиш карту в спеціальний отвір — у номері загорається світло, вмикається клімат-контроль та на розетки подається електрика. У принципі, зручно. Єдине, що неприпустимо для параноїків. Двері відкриваються зсередини натисканням ручки — тому весь час здається, що їх не замкнено.

У двері постукали, Єва і хотіла б покликати на допомогу та навіть не могла запитати, хто там.

А просто відкрити було лячно, а може, там той недоумок, який хоче прикрасити новорічну ялинку її нутрощами.

Раптом, двері просто відкрилися. Без жодної її участі. Єва скам'яніла. Із номера ще хлинула вода. Зайшла Віка:

— Ти бачила, що на стінці навпроти написано?

Єва ствердно закивала непричесаною головою.

— І що ти тут досі робиш? Якщо тебе шукають, то залишаючись у номері ти капітально погіршуєш свої шанси. Я ще стикнулася в ліфті з чоловіком, він тебе шукав. Довгий такий, під два метри, на правій щоці шрам.

— Бельведер? — просипіла Єва.

— А я знаю… Таке спитаєш…. Давай передислоковуватися звідси.

Проти логіки не попреш. Особливо здорової жіночої. Єва натягнула довгого светра замість сукні й м'які готельні капці, що дивом лишилися в шафі на верхній поличці та не змокли.

Якби Стефі не захотілося шоколаду, вона б ніколи не виперлася із номера о сьомій ранку шукати автомат. Якби вона не виперлася із номера о сьомій ранку, то до неї додзвонилася б Новицька. Стефа б залишилася на поверсі і ніколи б не подумала, що в неї із гуркотом їде дах. Так ні ж…

Коли Стефа вийшла з ліфта, тихо дожовуючи Баунті, вона почула голосне «тваю ма…» . Десь зі сходів у кінці довгого коридора. Нічого дивного, якби голос не скидався на пані Каретко. Oversweet girl Віку Каретко. Потім у світло-жовту стінку біля її дверей (треба сказати навпроти номера Новицької) було вмазано дохлого пацюка, мордочкою вперед, та непристойною позою до заду. А на стіні навпроти номера пані Герт було нашкрябано червоним «Сво, я прикрашу ялинку твоїми кишками».

Або в шоколад насипали дурі, або вона не прокинулася. Ні фіга собі: дохлі пацюки по стінках — куди дивиться санепідемстанція?

Із ліфта вийшла прибиральниця.

— Я у другий номер, — чомусь повідомила вона Стесю.

— А ви це приберете? — запитала Стеся, вказуючи пальцем на напис на стіні.

— Ага, приберу. Я тут усіх… усе приберу, — відповіла прибиральниця і постукала у двері. — Поприпералися, городські, сміття після них, що після атомної війни.

Єва не відчиняла. Прибиральниця зітхнула, розвернулася і пішла далі. Із її відра розпліскувалася вода, з димком виїдаючи на паркеті круглі дірочки.

— Гей, — крикнула «тихо офігєвша» Стеся. — Зачекайте!

Але прибиральниця вже зникла у ліфті. Стеся постукала до Новицької.

— Слава Богу, це ти! — Новицька геть не задушила Стефу в обіймах.

Ніколи б не подумала, що буде так рада когось бачити.

— Зачиняй двері. — Стеся для надійності привалила вхід тумбочкою. — У нас тут щось ненормальне. Хтось хоче прикрасити ялинку кишками Єви. Її самої у номері немає. Віки — теж.

— А мені на двері повісили дохлого пацюка. Відморозки.

— Придурок цей професор. Методи, мабуть, в Адольфа Батьковича переймав.

— Може, він маніяк? Із головою не дружить?

— Ти думаєш, тут маніяк? «Не хіло»…

— А хто б хотів розпотрошити нашу Єву?

— Давай викличемо міліцію.

— Та тут нічого не бере… Я зранку намагаюся когось набрати, марно. Навіть смски не відсилаються — заслабке покриття.

— Фак.

— Не те слово. Давай мислити логічно. Якого ми сюди приїхали?

— Психологічно реабілітуватися…

— Ага, а цього професора хтось перевіряв? Просто чотири дурепи поїхали туди, куди їм сказали. Заплатили грошей і не взяли чеків. Що там було у попередній угоді? Нікому не казати, куди ми їдемо… Думаю, нікого не зацікавить, що ми так і не підпишемо акти виконаних робіт.