Настя Байдаченко - Нічого особистого

Новицька дістала нотатник та почала писати.

— Думаю, професор і є маніяк. Треба його пов'язати та відвезти у найближчий відділок міліції. Твій Ніссанчик де? На готельній стоянці?

— Угу… Тут, у принципі, всі ненормальні. Он у прибиральниці у відрі кислота, а прибирати вона хотіла у Єви. Може, хотіла вилити їй кислоту в обличчя.

— Нащо?

— А хто його знає? Може, Єва в неї чоловіка увела, може, просто заздрить… Не так солодко бути телеведучою. Багато негативних екстерналій. [47] Зовнішніх ефектів.

— Ага, і прибиральницю у wish-list запишемо.

Із коридора почулося вкрадливе «Єво! Єво!».

— Ти чула? — Новицька схопила Стесю за руку.

— Ага, — ледь видихнула вона.

— Значить так… Я відкрию двері, а ти тихо покличеш його, так щоб сильно не світити голос, коли він зайде в номер, я йому вріжу по голові, швидко замикаємо двері. Розбиратися будемо потім. Ок?

— Ок.

Анна відчинила двері та підняла ніжку стільця. Стеся тихо покликала гостя. Ледь той на метр заглибився у номер, Новицька вгасила його по голові. Він хитнувся та, розкинувши руки, як Ісус над Ріо, упав обличчям вниз. Новицька захлопнула двері. Потім обидві кинулися до тіла та перевернули його горілиць.

— Це не професор, — зауважила Стеся, підвівши багатозначний погляд до Новицької.

— Я бачу…

— Давай пошукаємо, може, у нього якісь документи є…

— Стоп. Буде як у всіх фільмах жахів. Спершу давай його зв'яжемо. Бо потім у найцікавіший момент він опритомніє і почне ганятися за нами із сокирою. Ну його в баню, треба гайки зараз закрутити. У мене, здається, десь у валізі є капронові колготки.

— Окі, давай закатаємо його у лялечку, а потім перевіримо документи.

У жертви із собою виявилася маленька срібляста візитівниця. Назар Бельведер, фахівець із маркетингу.

— Які ідеї? — запитала Стеся.

— Давай його вмиємо крижаною водичкою і запитаємо, що він тут робить.

— Окі, але спершу…

Стеся порозбивала камери у кутах номера. Принаймні ті, які було помітно за увімкненими червоними лампочками.

— Навіщо? — здивувалася Новицька.

— А на фіга нам свідки? Мало що ми із ним робити будемо.

Новицька ствердно кивнула та пішла набрати в тазик води. Назар опритомнів не відразу.

— Ви хто? — поцікавилася Новицька.

— Уууууу, голова… — завив Назар. — А ви хто?

— Старший уповноважений карного розшуку майор Новицька. Назвіть ваше ім'я та прізвище.

— Назар Бельведер, спеціаліст із маркетингу каналу…

— Ну, так самі зізнаєтеся?

— У чому?

— Що хотіли вбити Єву Герт?

— Єву Герт? Я що, самогубця? У мене через неї самі проблеми.

— Чим не мотив? — Новицька черкнула щось у нотатнику. — Збоченець-фахівець із маркетингу планував зґвалтування та вбивство відомої телеведучої Єви Герт.

— Стоп-стоп. Яке зґвалтування? Я не по цих… Я гей…

— І ти, Брут… — зауважила Стеся, гидливо скривившися. — Ну, що із ним будемо робити, товаришу полковник?

— Стоп, який полковник? Минулого разу вона була майором… — спобував зауважити Бельведер.

Новицька тихо гепнула його ззаду по шиї. Назар знову впав обличчям униз.

— Нащо? — здивувалася Стеся.

— Триндить забагато. Давай його до унітазу прикрутимо, нехай полежить. Потім випустимо, якщо не він тут стіни червоним розписує.

— Окі, давай ще прибиральницю перевіримо. А де ти таку фігню взяла? — запитала Стеся про ніжку стільця із шурупом.

Єва почала смикати Віку за рукав. Спереду щось сунулося — тільки Віка поки не бачила що саме. А Єва не могла сказати. Фіолетова пляма. Уніформа. Охоронець. Слава Богу! Хоч одного знайшли.

— Що сталося? — поцікавився він.

Напевно, зовнішній вигляд в обох був красномовний.

— Тут якийсь придуркуватий хоче нас вбити… Телефони не працюють. Мобілки не беруть. Професора немає. Охорони — теж. Ліфти їдуть на неправильні поверхи. — Коли Віка хвилювалася, то починала говорити швидко-швидко, ковтаючи закінчення слів.

Єва закивала головою, підсипуючи в такт.

— А з чого ви взяли, що вас хочуть вбити? Тут все у камерах спостереження. Сторонніх всередині не було.

Єва вказала рукою на напис на стіні. Як вам таке?

— Цікаво… А у нас спрацювала зовнішня сигналізація зранку. Усі кинулися перевіряти територію.

— У вас же є рація? Правда? Чи щось таке?

— Є, тільки батарейки сіли, виє, як поранений шакал. Зв'язку немає. Ну ви почекайте, я зараз піду підзарядку в підсобці візьму.