Настя Байдаченко - Нічого особистого

По-друге, презентація так і зависла у стадії 95 % готовності, тому час від часу на екран вискакували неприпустимі граматичні помилки та помилки друку.

А по-третє, на всі ці помилки занудно і ретельно вказав бігбосам хлопчик-гарнюня. Типу це не він їй настирливо заважав увесь тиждень і останню передпрезентаційну ніч.

Бігбоси пішли пересварюватись за комісію в «Марше». Стеся, як і кожна нормальна перфекціоністка, впала у депресію.

— Знаєте, Стесю. Ви дійсно недопрацювали презентацію, — виправдався хлопчик-гарнюня. — Ви жрозумієте: нічого особистого.

— Ну, звичайно, — професійно посміхнулася Стеся рівно на шість зубів.

Якби Стеся не була перфекціоністкою, перша невдача, причини якої зрозумілі та легко піддаються корегуванню, не вибила б її настільки з колії. Як справжній самурай, Стеся вчинила кар'єрне самогубство швидше, ніж бігбос повернувся із «Марше» та встиг дати їй на горіхи. Чхати на КзпП. Хіба вони там всі не ППешниками оформлені?

From: Stepha_Moroz@factor&co.com

Sent: Friday, May 04, 2007 10:17 AM

To: all@factor&co.com

Subject: farewell letter

Importance: High

Dear F@ckers,

Today is my last day in Factor&Co.

I was really enjoy working here for five long and pleasant years.

Thank you everyone for being nice people, excellent professionals and wonderful colleagues!

Especially I’d like to express my gratitude to:

1) Dmytro Telyatko — my personal manager and tutor — for nomitating me on this triple f@cked project

2) Maryna Fileeva — Senior Partner — for strong desire and achieved goal for putting this damned and f@cked Client under my responsibility

3) Serioja Dzhupan — for deep understanding and sharing actual work and life balance

This letter is my thanks to you!

I sincerely wish you continue to be so great professionals and friendly team.

You will be always in my heart and lever.

Kind regards,

— Was it good? [45] Це було добре? Я маю на увазі з хлопчиком-гарнюнею? — запитав професор автоматом англійською. — I mean… with хлопчик-гарнюня.

— All, no. Far from it. [46] Зовсім ні. — відповіла Стеся у півоберта, виходячи з кабінету.

У сучасному світі всі суїциди на робочому місці або від надлишкової відповідальності, або через відсутність відпустки. Та виженьте ви людину чотири рази на рік на один тиждень із офісу. Для власної ж користі. Життя налагодиться, продуктивність праці виросте. Бабло прийде. Фен-шуй просто.

— Так, професоре, кличте менеджера цієї хрєні , у мене скарги, — заявила Новицька, піднявши слухавку о сьомій ранку наступного дня. — По-перше, мене не влаштовує сніданок. Я сюди не худнути приїхала. Дайте мені нормальну їжу і в нормальній кількості. По-друге, мені потрібен Інтернет, бо сидиш тут як в кам'яному віці. По-третє, у моєму номері смердить брудним ганчір'ям. Нехай прибиральниця вимиє підлогу новою шваброю, або дайте інший номер.

— Усе? — чемно поцікавився професор.

— Поки все.

— Нічого, тиждень можна і потерп…. — здається, професор поклав слухавку.

— Та ви там що, всі подуріли? — Анна ще раз набрала номер.

Тиша. Вона кинулася до дверей кімнати, рвучко відчинила їх і заверещала як скажена. На дверну раму хтось повісив на мотузці здохлого щура. Новицька ступила крок назад, ноги стали ватними, і її знудило. Коли вона підняла голову і ще раз побачила два огидні довгі зуба, її знудило ще раз.

Усе, що ви скажете, може бути використано проти вас. Головою треба було думати. Головою. Цікаво, якщо б вона сказала, що боїться дохлих слонів, їй би сюди слонячий труп припхали?

Тричі вона наближалася до дверей, проте пройти повз щурячу мотузку не могла. Так і крутилася поруч, як гоголівська панночка у труні навколо крейдяного кола.

«Це ж треба щось робити. Скільки мені тут сидіти?» — подумала Новицька, гарячково шукаючи вихід. Спершу вона спробувала набрати бодай когось із решти пацієнток. Чи то в неї телефон гавкнув, чи то нікого немає на місці. Нікого немає на місці. Нікого немає. Немає… Що вона там казала професору про нікого немає і пневматичну гвинтівку? Тільки де гвинтівка?