Олександр Вільчинський - Криївка

Здесь есть возможность читать онлайн «Олександр Вільчинський - Криївка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Криївка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Криївка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Незабутні 1970-ті. На одній шостій земної кулі будують розвинений соціалізм, у телевізорі «дорогий Леонід Ілліч», на орбіті – «Союз»-«Аполлон»… Тим часом хлопчаки із звичайного волинського села займаються своїми справами: ходять до школи, допомагають батькам по господарству, грають у футбол, у війну, рибалять, влітку працюють у колгоспній будбригаді… І лише інколи їхню увагу привертають вирви серед лісу на місці колишніх повстанських криївок, але запитання: «Діду, а якщо вони боролися за Україну, то чому вони вороги?» – так і залишається без відповіді. Здається, нічого особливого і не відбувається, крім того, що дитинство надто швидко минає…

Криївка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Криївка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Харе базарити! Тоді копаємо, – піднімає свого городника Рудий, піднімає його над головою, як списа, й кидає ближче до Бучини. – Три на три? – питає у Славка.

– Ну, так… І два виходи, – каже той.

– Ми що, криївку копати будемо? – нарешті доходить до мене, коли Славко каже про два виходи.

– А я хіба не казав? – стенає плечима Славко. – Чи ти що?

– Та нічого.

Славко бере мого городника і починає міряти ним, прикладаючи до землі на вільному від кущів рівному місці, де лише папороть по краях і залишки старого трухлявого пенька по центрі… Хлопці вибрали місце трохи на підвищенні, але ще на рівному, де лише починається скат до Бучини і до поля також.

І я раптом згадав, що це те саме місце, куди Славко навесні, ще як листя не було, приводив слухати, як риплять буки. Коли був вітер, вони хиталися в такт. Стовбури повільніше, гілки – трохи швидше. Що їх аж закидало… Тоді одного бука й повалило. Не саме тоді, коли ми були, але вночі після того, і ми ще ходили дивитися, але влітку його розпиляли, лише одземок і високе коріння й досі стирчить по той бік рову, але за кущами не видно.

– А можна було під буком, – раптом кидаю я ідею.

– Там буде затікати, ми дивилися, – відповідає мені Володька, поки Славко міряє. – І там нора.

– Що, лис?

– Та нє, більше на борсучу…

– Та-ак, три на три, – озвучує свої старання Славко.

– Борсучу лучче водою заливати, – підхоплює було тему нори Грицик, але Славко раптом ледь не підскакує.

– Бляха! А сокира?! Я ж тобі казав узяти! – стирає він рукавом краплі поту з чола і перенісся.

Грицик так і завмирає з відкритим ротом, сичить: «От чорт!» – б’є себе долонею по лобі й напрочуд легко обіцяє за п’ятнадцять хвилин вернутися із сокирою… З того місця, де ми стоїмо, між деревами трохи проглядається наша вулиця, але не наш куток. Бо у наш бік садки, і вони зливаються в суцільну зелену масу.

Найкраще видно кінець садка баби Гольки Гаврилкової, і ще соша біліє на насипі між цементовими слупами і сталевими тросами між ними, що їх уже після того натягнули, як дядько Михалко мотоциклом з’їхав і розбився. Він комуністом був і нашим далеким родичем, з музикою ховали, з траурними маршами.

Ще між деревами проглядаються городи, ті, що ближче до лісу, і на деяких згорблені постаті людей, бо якраз час полоти хопту перед копанням картоплі. І мені мама також казала вже потрохи починати від кінця, знизу… Я найбільше не люблю тої роботи, але коли знизу, за горбком, від хати ще не видно, полю я чи ні… Треб’ло хоча б почати, думаю я собі, як буду вертатися, обов’язково почну, бо ж як потім пояснити, де пропадав.

– Не будемо чекати, зараз сокири не треба, – каже Славко.

– А землю куди?

– Землю?

– Так, землю… Вона ж одразу покаже, свіжа земля? – перепитує Володька.

– Ну й що, ми ж лиса викопуємо, починаємо з країв, а пенька і папороть в кінці, ще добре було б, якби живою зверху посадити.

– Так, добре було б зверху живе посадити, – мені ця Славкова ідея найбільше подобається, може, навіть більше, ніж сама криївка.

– Тобі, Олюню, все ясно?

– Ясно.

– Починаємо по краях, – Славко віддає мені городника і вже своїм, який лежав під гілляками, означує квадрат.

Ми викопуємо на штик рів по периметру, із трьох боків квадрата, а четвертий бік залишаємо некопаним, Славко каже, що так достовірніше виглядатиме викопування лиса, коли хто надійде. І спочатку, на перший штик, все іде навіть надто легко, земля пухка, і лише дрібні корінці. Але вже на другому штику Володьці трапляється грубий корінь, що не піддається городнику, либонь від найближчого ясена, а потім і Славкові. Брат пробує цюпати його городником, але то мало допомагає, а Грицика все нема й нема.

Славка уже заюшує потом, Рудий також лише сопе у дві дірки, а у міру того як яма глибшає, землю викидати все гірше. Ми ще деякий час мовчки риємо, мій рів уже вище колін завглибшки, у хлопців також.

– Треб’ло ще шуфлю [1] Шуфля (діал.) – широка лопата. , – кажу я.

– Так, тебе ще за шуфлею пошли, як Грицика за сокирою, – хекає Славко, бризкає потом на всі боки. – Давай будемо вже вгризатися усередину, ну її, ту папороть, ми потім свіжої в іншому місці накопаємо.

– Може, перекур? – випростує спину Володька.

– Давай перекур…

Ми сідаємо, звісивши ноги, кожен на краю свого окопчика.

– Малого тільки за смертю посилати. – Славко, звісно, знову витирає рукавом піт, він це робить постійно, але ми вже й уваги не звертаємо ні на це, ні на його слова про Грицика, бо від малого іншого й не чекали.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Криївка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Криївка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Гай - Мандрівка в безвість
Володимир Гай
Евгения Яхнина - Кри-Кри
Евгения Яхнина
Олександр Вільчинський - Льодовик
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Дерева на дахах
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Останній герой
Олександр Вільчинський
Григорий Квитка-Основьяненко - Козир-дівка
Григорий Квитка-Основьяненко
Татьяна Лебедева - Бандерівка
Татьяна Лебедева
Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми
Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф
Григорій Квітка-Основ’яненко - Козир-дівка
Григорій Квітка-Основ’яненко
Отзывы о книге «Криївка»

Обсуждение, отзывы о книге «Криївка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x