Олександр Вільчинський - Криївка

Здесь есть возможность читать онлайн «Олександр Вільчинський - Криївка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Криївка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Криївка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Незабутні 1970-ті. На одній шостій земної кулі будують розвинений соціалізм, у телевізорі «дорогий Леонід Ілліч», на орбіті – «Союз»-«Аполлон»… Тим часом хлопчаки із звичайного волинського села займаються своїми справами: ходять до школи, допомагають батькам по господарству, грають у футбол, у війну, рибалять, влітку працюють у колгоспній будбригаді… І лише інколи їхню увагу привертають вирви серед лісу на місці колишніх повстанських криївок, але запитання: «Діду, а якщо вони боролися за Україну, то чому вони вороги?» – так і залишається без відповіді. Здається, нічого особливого і не відбувається, крім того, що дитинство надто швидко минає…

Криївка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Криївка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Але потім я переводжу думки знову на Славка і його таємничість, яку відчуваю останнім часом… А як уже приїхала машина, ми всі, хто залишився, повилазили, і Лейтьоха з нами також, я виймаю із-за халяви ножа і тримаю його лезом донизу, так, як Славко показував.

Увечері в мене температура, і приходить Славко. Вони вже молока в баби не беруть, і він прийшов навмисне, щоб мене побачити, а про температуру не знав.

– Ну що, хруню, шлангом прикидаєшся? – сказав він з порога ванькира, де я лежав на дідовій постелі. – Слухай, у тебе десь тут близько є листок і ручка, а то забуду…

– Що забудеш?

– А у тебе що, справді гарячка?

– Иги!..

– Знову за «иги»?

– А що?

– Нічого… Одне діло є. Але то не для здохляків…

– Я видужаю, – пообіцяв я.

– Завтра із самого ранку, на дев’ять, береш городника і на Бучині, на рові, там, де ми стріляли, чекаю.

– Що, знову розкопки?

– Побачиш, – киває Славко. – А ще води візьми і сала з хлібом… Шкода, що у тебе тут ні листка, ні ручки, я б тобі одну емблему намалював… Мисливці за головами? Знаєш, хто це такі?..

– «Ірокези», – відповідаю.

– Ні, «ірокези» – то за скальпами, а за головами – то папуаси у Новій Гвінеї, якщо вже так… Вони ще їх на патики настромлюють.

У мене знову ледь не вирвалося сакраментальне «иги».

– Але я не про те, – продовжив Славко. – А знаєш, хто такі «дикі гуси», або «собаки війни»? – нахиляється, дихає на мене часником Славко. – Найманці…

– Найманці? – перепитую я.

– У Південній Африці воюють, а їхня емблема… – він усе ще заглядає за ручкою і листком.

– Не в цій кімнаті, – кажу я.

Але заходить мама, простягає йому сумку, із якої вип’ялося щось замотане у газету, і Славко, кинувши мені:

– Ну давай! – зникає за дверима.

– Позичила їм змійку до самогонного апарата, – каже мама. – А то їхня протікає… Добре, що нагадала, – начеб сама до себе, – зараз я буду тебе горілкою із смальцем мастити…

Я вже знаю ту процедуру, бо ж не раз уже випробовував її на собі, коли газету промокають горілкою, а тоді ще мастять смальцем, зверху прикладають ще однією газетою. Роблять дві такі штуки й одну прикладають до грудей, іншу – до спини і ще перев’язують зверху старою хустиною. Спершу мокра газета холодна, але вже за п’ять хвилин починає пекти.

Зранку я почувався ще трохи мляво, але температури вже не було, вона навіть упала до 35,5. Перед мамою я вдавав ще трохи хворого, але тільки-но вона пішла на роботу, я хапаю городника, пляшку набраної з криниці води, а також ще звечора замотані у газету дві грубі скибки чорного хліба із куском сала всередині, а на грядці ще вириваю велику цибулину із зеленим пір’ям і звичним маршрутом – через межу до горбка, попри Позіхайло – чимчикую на Бучину.

Із нашого городу столітні буки за горбком виглядають лише до половини, хоча, пам’ятаю, коли був ще малим, то з того самого місця, звідки й тепер, бачив лише верхівки. У міру мого підростання горбок малів, а буки, навпаки, – вивищувалися, начеб виростали. Але процес зупинився десь на половині висоти дерев.

Я думаю про це щоразу, коли йду стежкою до поперечної межі, але коли йду боковою межею, від Юхима, то думаю лише про тички квасолі і думаю, що й у війну за ними було добре ховатися… Та тички скоро закінчаться, і поки я їх іще не проминув, то вже, як Славко, знімаю з плеча городника і випускаю кілька довгих черг униз по вулиці і навіть у напрямку саджалки, звідки якась тітка, наче мураха, несе у рядні прання…

Коли приходжу на вказане Славком місце, то нікого не застаю, і все ж щось мені підказує, що тут не безлюдно. Може, свіжопритоптана кропива біля кротовини, та й сама кротовина також, і зламана гілочка на грабі і ще купа гілляк, яких тут раніше начеб і не мало бути… І раптом вони накидаються на мене – Славко із Володькою, скручують руки, але я й не опираюсь. За тими гілляками вони й ховалися.

– Мисливці за головами, – каже Славко й приставляє мені до шиї обламок сухого корінця. – Пух-пух! І нема Олюня!..

– Иги! – видаю я навмисне, щоб його посердити.

– Ихи! – кривиться з-за бука малий Грицик.

– Якщо копати, то тільки тут, – уже відпустивши мені руки, кидає Славко.

– Ну а якщо хтось тут?.. – оглядається Володька, вони продовжують перервану моїм приходом розмову.

– Скажемо, лиса розкопуємо… лисячу нору, – начеб заздалегідь готова відповідь у Славка.

– Чи, може, борсучу? – вже переліз рів на наш бік Грицик.

– Нє, лисячу, – мить повагавшись, повторює Славко. – З борсука, то ще захочуть борсучого жиру, а з лиса зараз що толку?.. Скажемо, кури почали пропадати…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Криївка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Криївка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Гай - Мандрівка в безвість
Володимир Гай
Евгения Яхнина - Кри-Кри
Евгения Яхнина
Олександр Вільчинський - Льодовик
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Дерева на дахах
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Останній герой
Олександр Вільчинський
Григорий Квитка-Основьяненко - Козир-дівка
Григорий Квитка-Основьяненко
Татьяна Лебедева - Бандерівка
Татьяна Лебедева
Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми
Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф
Григорій Квітка-Основ’яненко - Козир-дівка
Григорій Квітка-Основ’яненко
Отзывы о книге «Криївка»

Обсуждение, отзывы о книге «Криївка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x