Сід Чаплін - День сардини

Гаррі я запросив із благородства: коли зайшла мова про наш похід, він позіхнув і заявив, що це, звісно, цікаво, але він, мабуть, краще побуде вдома — поспить, а потім вип’є пляшечку пива й закусить йоркширським пудингом. Тоді я сказав:

— Ходім з нами, гуртом веселіше буде.

Мою стару мало грець не вхопив.

— Ви і вдвох не будете нудьгувати,— відказав Квартирант.— А мені важко під старість відмовлятись од своїх звичок.

Але я бачив, що йому хочеться піти.

— Ходім, послухаємо ще раз «Аве Марія»,— запропонував я, хоч моя стара вже навіть дихати перестала.

Гаррі глянув на неї.

— Як ти гадаєш, може, піти?..

— Тобі не завадить трохи розвіятись,— сказала вона.

Отож він пішов, і я не криюся, що покликав його не стільки із співчуття, а щоб було кому супроводити мою стару, коли я схочу кудись відійти. Навіть дивно, якою доброю стає людина, коли в неї тягар упаде з душі. Розумієте, я боявся, що Род викаже нас. Помирившись уранці з моєю старою, я поніс газети до себе нагору і взявся вивчати, що діється в світі.

Я дізнався, які знаменитості втекли з шикарними дівулями і куди. Порівняв дані про дозвілля молоді в різних містах і довго реготав, коли читав перебільшений звіт про те, що трапилось у нас. Потім ішли повідомлення про звитяги приватних детективів, грабунки та згвалтування, а також про те, що побачив якийсь телепень, коли підкрався з детективом під своє вікно. Хіба ж це новини! Старе все як світ...

Годині о дванадцятій мене відволік свист, хоч я й не ворухнувся, добре знаючи, що то свистить Носач.

Та він ніяк не хотів відчепитися, і я зрештою одчинив вікно та висунувся з газетою в руці, даючи зрозуміти, що зайнятий. Він стояв, задерши голову та заклавши два пальці в рот, щоб свиснути ще раз.

— Катай звідси, синку,— порадив я.

Він згорнув руки на грудях і запитав:

— Це ти мені? Чуєш, Артуре, у мене добрі новини.

— З мене вже досить твоїх вчорашніх недобрих жартів.

— Твоя стара винюхала щось і замкнула тебе?

— Вона мало не збожеволіла, коли побачила мій рукав.

— Все це дурниці. Чуєш, Род нікого не виказав — мовчав як риба.

— Виказав чи не виказав — мені все одно, я вам більше не товариш.

— Та ти що? Ми ж домовлялися бути разом до кінця.

— Я ж просив тебе, щоб не було ножів.

— Ну, то приходь і скажи це всім.

— Не можу, я зайнятий.

Він махнув рукою і пішов геть.

— Гаразд, ще побачимось,— кинув через плече.

У мене просто мов гора з плеч звалилася, коли я почув, що оті молодчики з кам’яними обличчями не прийдуть по мене. Отже, я втішався концертом, як тільки міг. Дрімав на сонечку, а воно, пробиваючись крізь листя дерев, огортало мій сон рожевою пеленою.

Під час п’ятого чи шостого номера моя стара раптом вхопила мене за коліно..

— Господи, це він, АртуреІ

Я здригнувся, ледь уторопав, де я, і запитав:

— Хто — він?

Та хіба ж можна було добитись від неї чогось доладного? Оркестр жалібно тягнув якусь похоронну мелодію, і в самому кутку естради якийсь кретин витинав соло на тромбоні. Він грав стоячи, інакше я не побачив би його.

— Про що ти, мамо?

Вона вхопила мене за руку і стисла до болю.

— Це він — твій батько!

— Не може бути!

— По-твоєму, я не можу впізнати власного чоловіка?

— Але ж ти так давно його не бачила — можеш і помилитися.

— Якщо це не він, то його двійник.

Гаррі нахилився до нас, і не дивно, бо моя стара промовляла на повний голос і всі сусіди обурювались.

— Вона каже, що ото мій старий,— пояснив я.— Той, що пиляє на тромбоні.

— Твій батько?

— Так вона каже.

— Піду погляну на нього ближче,— мовила моя стара.

— Почекай, доки вони скінчать,— порадив Гаррі.

— Я вже й так доволі чекала,— відказала моя стара.— Цілих п’ятнадцять років.

І, перш ніж я встиг затримати її, почала пробиратися до естради.

Треба віддати належне моїй старій — вона не дурна. Я мало не млів зі страху: думав, полізе прямо на естраду, та замість цього вона повернулась до неї спиною.

Я з полегкістю зітхнув і відвів очі. Гаррі штовхнув мене ліктем і шепнув:

— Не турбуйся за неї. Вона ходитиме отак, аж поки знайде місце, з якого зручніше буде роздивитися його.

Через кілька хвилин я побачив, як вона огинає протилежний кінець естради, і все чекав, що тромбон от-от замовкне і той тип зіскочить на землю.

Стара не верталась.

— Сиди спокійно,— мовив Гаррі.— Вона стежить за ним.

— Ще, чого доброго, буде скандал.

— Не буде. Підійдемо до неї після концерту.