Міла Іванцова - Гра в паралельне читання

Віталій Л., 42 роки(не-автору, по ходу читання) Це рекурсія. Ти мені запропонувала почитати і висловити свої думки про книгу, в якій Жанна запропонувала Віталію почитати і поділитися міркуваннями… Я читаю про думки Віталія, про те, які спогади виникають у нього від прочитаного; це накладається на мої спогади… Це фантастика, і мені дуже подобається!

«Не скажу за всю Одесу», тільки за себе:

– Повертати частину покупок біля каси в супермаркеті – риса жіноча. Та сама риса тягне жінку назад у крамницю повертати куплену напередодні кофточку, яку придбала теж не відразу, а попросила відкласти на пару днів.

– Батько сімейства, який вибирає те, що йому подобається, і якого дружина запопадливо просить дозволити купити ще журнальчик, – теж якось неприродно. Якщо дружина викликає хоч якісь емоції самця у свого благовірного, він схильний перед нею попетушитися, а це значить, він скоріше сам наполягатиме на покупці для неї чогось непотрібного, якщо воно їй сподобалося. Мовляв, ось як я всіх нас забезпечую!

– Чоловікові хочеться мати дитину кров від крові своєї, це інстинкт. То швидше жіночий погляд, що жінка прив’язана до своєї кровинки, а чоловікові пофіг, аби секс був хороший. Не уявляю, як би я прожив, виховуючи чужу дитину, народжену жінкою, хай і другом, від когось. У нас би з’явилася пара своїх неодмінно.

– Найкраща сім’я – та, де відносини будуються на дружбі. Кумедно, я місяць тому схожою думкою ділився з однією людиною.

– Те, що жінка здатна зрозуміти вихід чоловіка з родини, якщо він пов’язаний із дитиною «на стороні», – можливо, але чоловікові таке і на думку не спаде. Швидше він розцінює дитину як обтяжливу обставину адюльтеру і видасть цю таємницю своїй дружині, тільки якщо та прищемить йому дещо чутливе.

– Жінка завжди вибирає собі чоловіка, навіть якщо їй хочеться вважати себе завойованою або якщо чоловікові здається, що вибрав він. Це інстинкт: чоловік прагне насадити свої гени як можна більшій кількості потомства, він хоче всіх жінок. Жінка прагне роздобути гени найкрутішого самця, і вона його обирає. Читаю, захлинаючись, далі. Хочеться поговорити про книгу і про життя. А ще… Вивалилося у мене пару скелетів із шафи…

Ірися Ликович, 28 років

Взялася за роман учора зранку. Думала, трохи почитаю, потім піду в місто. Але знову пішла роздруковувати ще 20 сторінок, а потім іще. Засмоктало. Проковтнула роман і досі думаю над ним. Останні сторінки якось вибили із загальної колії. І навіть не те що не сподобалися, а якось не вірю такій метаморфозі: добра і розуміюча Тамара враз робиться підступно-маніпулятивною. І відразу постає в негативному світлі. Хоч така поведінка і властива людям, котрі є керманичами не тільки власного життя, все одно не сподівалася я! Браво!

Мабуть, як примітивне кліше звучатиме характеристика Віталія. Так, він типовий представник сильної статі. І, звичайно, терпіти його могла тільки людина травмована. Але недовго. Та і що в такому цинічному, простуватому, що тільки й знай – говорить про злягання, можна знайти?

Розумію, останнім розділом Ви хотіли все переграти. Воно Вам вдалося. І не один читач в кінці роззявить від несподіванки рота і скаже промовисте: «ГА???!!!»

Бажаю Вам успіху з романом. Він того вартує!

Костянтин К., 38 років

…Мені здається, йому не варто повертатися. Все тепер позаду. Кого ж любив цей чоловік? І чи кохав він? Коли кохають, не можуть бути з іншим. Це неможливо. Кохання – щемке почуття, воно руйнує всі прагнення, крім одного. Можна повернутися до затишку. Можна піти до пристрасті. Тільки піти до кохання не вийде. Його не було.

Дякую за те, що Ваш роман спонукає думати, порівнювати, розбиратися.

Мирослава Замойська (Дара Корній), 41 рік

Прочитала. Тобто навіть не так – ковтнула, бо стиль написання легкий та зрозумілий. Не зашпортуєшся на незнайомих словах чи надуманих висловах. Дещо виписувала, тому що дуже сподобалося.

Якби я писала рецензію до твого роману, то назвала б її «Безкрилий чоловік». Уявляю, скільки негативних відгуків ти отримаєш від сильної статі після прочитання роману. А знаєш чому? Бо кожен стане приміряти на себе шати головного героя, бачачи, знаходячи із собою коханим спільні риси. А якщо і не риси, то схожі життєві ситуації – це точно. А це так нервує, коли тебе, мов відкриту книгу, читає жінка!

Ота твоя сакраментальна фраза «світ тримається на…» і тут у дії. Посміхнуло, коли дочитала розв’язку. Режисер-постановник гарно розподілив ролі, кожен актор отримав ту, яку заслужив. Але чомусь Тамари мені найбільше й шкода. Отого режисера… О, Тамара! Таких багато і серед моїх знайомих. І більшість із них не відають, чи насправді люблять своїх чоловіків, але знають напевне: він – її власність, і вона швидше вдавиться, аніж відпустить той поводок, що міцно тримає його за горлянку. Друг, але некохана, непогана коханка, але некохана, чудова мама, але некохана, ніжна бабуся, але некохана… На чому тримаються ось такі міцні шлюбні стосунки? На дружбі чи на силі звички? Видерти равлика силою з власної хатки – це жорстоко? А коли він самостійно з неї йде – це як?