Василь Галас - Яблучний вітер. Для родинного читання

Здолаємо! Втілимо! Зможемо —
розсудливі, сильні, меткі!
Підкоримо і переможемо!
Бо ми – Закарпатці – такі!

Всі ерудити
у нас в роду.
І я поставив
мету тверду.
Допоки спати
не йдуть пташки —
взахлин читаю
свої книжки.

Приспів:
Розумні книги —
одвічний скарб!
Вони по собі
лишають карб!
Всі ясночолі —
моя сім’я,
дідусь, і тато,
тепер і я!..

Читач – читаю
давно як слід.
Вже й на портреті
читання слід.
Нівроку гарний
на нім юнак.
Чоло – високе!..
Освіти знак!..

Приспів.

Увесь я увага.
Читаю завдання.
В лапках я помножив,
наразі складання…
Виконую вправи
я арифметичні.
…Лунять паралельно
рядки поетичні…
Година наступна —
година для мови.
А там і про вірші
вестимем розмови…
Освітні у школі
ми чинимо кроки.
Веселі перерви!..
Цікаві уроки!..

Хаос у телевізорі.
Надійності нема.
Усім тепер до істини
дорога не пряма.
Формую світобачення —
карбую головне.
В чім глузд здоровий – юного
стосується мене…
Задача – не піддатися
хаосу, навпаки…
Моя ідеологія —
учитись як батьки!..

Багато див мальовничих десь,
і всі по-свойому радують.
Та любо серцю – коли з небес
сніги на Карпати падають.
Чарівна Земля наша Срібна і
не схожо на інші затишна.
Під сніг краяни спішать мої —
казково під снігом затишно.

Припів:
Земляків щасливі лиця!
Зрозуміло – так чому.
Сніг летить – моя землиця
святкуватиме зиму!
(2 рази)

В кремово-білому тижні, дні.
У загадці даль невидима.
І сонце, і гори…
Домів огні —
неначе казкові видива.
Бо то в Карпати зима прийшла
сьогодні ходою ніжною.
Може весна і краща була —
люблю нашу землю сніжною!

Приспів.

Нажбурляло снігу
вітром, намело.
В білу темінь димом
пчихає село.

Білими нитками
тягнуться дроти.
Промітати треба
сніг – бо не пройти.

Де були дороги —
напрямки одні.
Лютого сваволя.
Нам – чудові дні!..

За вікном вирує
лютий заповзято.
Віхола у біле
школу сповива.
Тихо так – хвилини
можна рахувати.
Це – оповідає
вчитель нам дива…

Приспів:
Лютий. Біле з білим
воля римувати.
Лютий. Кольорові —
марно олівці.
Віхола – не вийти
з школи на перерву.
Біло на подвір’ї.
Білі – манівці…
(можна 2 рази)

Ніби й не сніжинки:
іскри білі-білі…
За собою лютий
замітає слід.
І без того дивні —
ще дивніш уроки.
Вчаться Закарпатські
діточки як слід!..

Приспів.

Десь поділися морози.
Заблукав неначе сніг.
Підняли метаморфози,
вочевидь, зиму на сміх…
Лід водицю не чіпає,
не гаптує скло вікна.
Сумно дощик накрапає.
Ще зима, чи вже – весна?..

Березневі мжички.
Березневі хмари.
Попід ними люди
ходять як примари…
Отака погода.
Зовсім не дитяча.
А поночі – вітер
й музика котяча.

Березневі хуги
скімлять як ніколи…
У вікні зоріє:
треба йти до школи.
Будь-які супроти
марні відговірки.
Березневі тижні —
волі перевірки.

Знову недосвіт.
Зимна мана.
Досі не має
міці весна…
Сонячні миті —
досі як мить.
Ледь звечоріє —
миттю зимить…
Криги ламкої
леза сторчма.
Скрізь там де віти —
біла кучма…
Протистояння
дій і бездій…
Боре недосвіт
силу надій…

Житель міста я. Мій дім —
п*ятиповерхівка.
Над балкончиком моїм —
дерева верхівка.
Голубина висота
почуття лоскоче.
Все чудово ніби, та
у село охоче
їду я у вихідні,
чи святкові днини:
гостювати у рідні.
Кличуть полонини,
ріки, гори і поля,
дідова криниця,
пресвята моя земля,
що, бува, і сниться…
Тут дитятком перший крок
я зробив – коли ще…
До небес і до зірок,
вірю, тут я – ближче.