Василь Галас - Мій хід. Вибране

Силу мені день
викликів несе.
Звичне – з бою в бій.
Честь – понад усе.
Драла – боязкі.
Свято – крадіям.
Як завжди – один
за убогих я.

Блискавки – вірші,
рими – леза скла.
Поле маків – де
кров моя текла.
Серед небезпек
знов і знов – мій хід.
Наступ. Аж ніяк
не моє – відхід.

Рими наголо.
Кулаки ідей.
Хто як не поет
в світі за людей…
Геть пора гидка
викликів несе.
Отже – з бою в бій.
Честь – понад усе.

Знову я на максимум
тишу умикаю.
В ній собі поезії
відгомін шукаю.
Луни мені Космосу
в тиші добре чути,
що в суєт буденності
миром не почуте.

Є рій імен в літературі —
що як метелики весни:
вже їх ніхто і не згадає
ні рис, ні форм уосени…
Вам Галас пише геніально.
Вірші – девізи! прапори!
Його поезія – відлуння
конгеніальної пори!
Його пером керує Всесвіт.
Ніяких мод ані гримас.
Лишає слід у ваших душах
усе від нього… як алмаз.

Вік – лише умовність.
Віку – факт – нема.
Вірте – є у цьому
істина сама.
Без думок про нього
іншим світ стає,
раптом існувати
вік перестає.

– Візміть-но зошити, будь ласка.
Почнемо вправу… – було так.
Рипіння пер. Дошка. Указка.
І – на руці – чорнильний знак.
Букварну «раму мила мама»,
і «Надя пила молоко»…
За перший клас, як всі – так само,
писав маленький Василько.
…На стінах юрмились портрети
великих… І не знав того
малюк, що в ньому – хто поети —
пророчо визнали… свого.

Знову недосвіт.
Зимна мана.
Досі не має
міці весна…
Сонячні миті —
досі як мить.
Ледь звечоріє —
миттю зимить…
Криги ламкої
леза сторчма.
Скрізь – там де віти —
біла кучма…
Протистояння
дій і бездій…
Боре недосвіт
силу надій…

Перше березня. Весна
рухів, планів, дій.
В місті наче крадькома
ходить чародій…
Лиця. Усмішки. Мотив.
Геніальний зміст.
Середовище в якім
кожний – оптиміст.
Жіночки собі шарман —
на підборах знов.
Щось змінилося й у нас
конче, до основ.

Пестливий промінь
сонячний лоскоче
мене крізь сон,
вдивляючись в вікно.
А я не хочу
виринати з ночі:
я не допив
до дна її вино…
Його смаку
не встиг розкуштувати.
Легких думок
вколисує плиття.
Години б дві
іще розкошувати…
Прошу – таку
дрібничку від життя.
У сну шпарину
прослизаю хутко.
Та ні: пустунчик
в очі – блись а блись…
То зайченятко
сонячнеє прудко
скидає ковдру
з мене, сміючись.

Хвилі сонця полонили місто.
Синє-синє небо в вишині.
Форми світу геніальним змістом
сповнив квітень, відданий весні.
Мружить місто пелюсткові вії.
Злива квітів площами пливе.
Світ плекає заповітні мрії,
геніальним задумом живе.

Мов червнем наворожено —
такий святковий квіт!..
Батьків, гостей запрошено
на проводи у світ.
Що мріяно і снилося
в роки шкільні всякчас —
в цей день святий здійснилося.
Бал випускний у нас!

Мелодії хвилюються —
як парус на вітрах.
Майбутнє нам малюється
у світлих кольорах.
Дорогами великими
удосвіта підем
під зорями столикими —
усяк свою знайдем.

Сонця каруселі,
ранки золоті…
Всі ви ще веселі,
всі ви молоді.
Можете співати
запальний мотив.
Вам ще відкривати
незліченно див.
Марно ворожити —
перед вами світ.
Жити вам і жити
ще десятки літ.
Добре – ваші очі
мало бачать зла,
не пізнали вовчі
світу ще діла…
Дух – оптимістичний.
Серце не обпік
долі страх містичний.
Лих нема опік.
Хай би провидіння
вас уберегло,
вільно й безтурботно
вам завжди було, —
щоб були веселі,
мали у житті
сонця каруселі,
ранки золоті…