Василь Галас - Мій хід. Вибране

Вини не маю, щоб таїтись,
ховати з сорому очей.
Віршами вчу вас розумітись
на стані дійсному речей.
У світ мистецтва закликаю,
у царство мов, літератур.
Від вас цікавості чекаю
до змісту всіх земних культур.
Вам пропоную
ВИЩУ ПРОБУ
думок, чеснот і почуттів.
Лікую несмаку хворобу.
Привити гідність вам хотів.
Надбавши погляди СОФІСТІВ,
ви не вважатимете, ні,
політиками – аферистів,
за гідне – купу маячні…

Немає іншого як ви
на світі білому практично.
Вас моделює діамат.
Це відбувається містично.
Під небом образ ваш – один,
одні – свідомість і манери.
Ви унікальні. Експозе:
ви є продукт своєї ери.
Тож бережіть себе, творіть,
реалізовуйтесь, радійте.
Ви – діалектика. Ви – рух.
Живі допоки – не бездійте.

Зигзаги світла.
Зигзаги тіні.
Гудки короткі.
Гудки постійні.
Щось палахнуло.
Щось відсвітило.
Беземоційне —
нічне світило.
І ніби з льоду —
зіркове поле.
Ніхто ніколи
його не поле…
За склом тремтливий
гілок неспокій.
Шпильне сирена
уяви спокій.
Зигзаги світла.
Зигзаги темні.
Життя пильнують
думки системні.

Укотре зустрічаю
нужденної лице
біля відходів хліба
в куточку АВС.
Як жаль її – словами
я вам не оповім.
Дешевини шукає
небога у черствім.
Здригатися від болю
я не перестаю.
Я ледь впізнав у жінці
учительку свою…

Осені парфум —
осені каприз.
Зміна кольорів.
Зміна антреприз.
Мода на бурштин
правильна цілком.
Холодно гірчить
кава з коньяком.
Дзвін волає «Так!..»
Дзвін волає «Ні!..»
Світло жде когось
у нічнім вікні.
Сірий тротуар
хутко йде за ріг.
Вперше там комусь
відтепер поріг.

З імли базарного серпанку
явилась, в маєві намист…
Поворожи мені, циганко,
під карт чарівний падолист.
Кажи – як є, і – що настане,
чому не бути вороття.
І – я зцілюсь твоїм обманом,
себе потішу, мов дитя.
Троянда губ, очей бурштини,
спекотних суконь пелюстки…
Кармен з циганської родини —
вогонь на відстані руки.
Нехай пророчо ляжуть карти,
навпіл – щасливе і сумне.
Та знати правду ой не варто…
Мороч, циганочко, мене.
Кепкує з нас юрма довкола.
Ти не зважай, ти – ворожи,
про те – чого не буть ніколи.
Благаю – правди не кажи.

Був чоловік… І – нема.
Так улаштований світ.
Образ вполює пітьма.
Діл розпорошиться слід.
Голос навіки помре.
Зникне думок глибина.
Інколи сумнів бере:
часом життя – не мана?..

Часом вхрещена межа.
Доль людських – кінцева…
Вічність визнала душа
кожна тут «місцева».
Все назовні – як в житті:
буйний квіт початку…
Жаль, весни не бачать ті,
хто… були спочатку.

Там де світ бездушний
зі своїм гламуром —
скам*янів безхатько
від біди під муром.
Повз – чужі парфуми,
і вогні сигнальні.
У борги потрапив
хижі комунальні…
Як буває – мали
здобич пазураті.
Звір у будь-якому
псевдодемократі.
А тому – до зиску
всі шляхи хороші.
У юрмі вже честі
не знайти й за гроші…
Прихистив безхатька
мур, і бліда хмара.
Жах коли людина
між людей – примара…

Заперечити – ну як:
нами вигода керує.
Друзів вибрала. Відтак
інші зносини мурує.
Ми плекаємо зв*язки,
дурням лестячи пихатим.
Родичатись залюбки
нам з такими, їх кохати.
«Золоті» свати й куми —
саме те, що нам і треба.
Вибір – з ким на цей раз ми —
теж вирішує потреба.
Несемо за зиску смак
хабарів численні жертви.
Не розтулить наш кулак —
хто очікує… пожертви.

Вже давно без молока
у країні села:
ні корови, ні бика…
Правда невесела.
А в крамницях —
все, чого
оку заманеться:
сиру, масла, і всього —
що молочним зветься.
Опинилося яким
дивом дивним тута?
Звісно – вироблена ким
для людей отрута:
пропонують
свинство це
фірми олігарші.
Хімпродукти з «АВС» —
то хвороби наші…

Маревом ілюзій
вулиця жива.
Ось і «підприємець» —
міф від буржуа.
Борсаються люди
марно за метал.
Поки не вполює
всіх їх капітал.
Геть цей лад потворний.
Справи нанівець.
Вчепляться в горлянку
буржуа – кінець.
Син, донька загине,
мати не одна…
Хижакам смакує
зайвина дрібна.