Василь Галас - Мій хід. Вибране

Дощ накрапає.
Голі – гілки.
Листя останнє
впало таки.
Дріт – обважнілий.
Вулицям швах.
Тріснули хмари
в небі по швах.
Тьмаві – під*їзди.
Вікон роздрай.
Поночі ніби,
чорт забирай…
Місто – лякливе.
Журна – імла.
Ще одна осінь
в нурт попливла…

Перший ліхтар.
Перші дива.
В склянці води
місяця два.
Спокою плин.
Імпульси дій.
Кава нічна —
з цукром надій.
Ось і коктейль —
з місячних веж.
Хай би отак —
скільки живеш…

Вона приходить в певний час
завжди і п*є поволі каву.
Нема байдужих серед нас
зустріти панночку ласкаву.
Вся випромінює добро
красуня ця тендітно-ніжна.
Та біль сховавсь під вій шатро:
душа карається невтішна.
Хто, звідки, як живе – бозна —
уваги нашої обранка.
Чия – не знаємо – вона
законна жінка чи коханка…
…Ще буде мить лице святе
в кафе присутніх милувати.
Час – панна встане і піде.
Прекрасна – не скажу як звати.

Поспішають люди.
Люди течією.
Долею крізь натовп
йдуть бозна чиєю…
Шерехтять шукання
крильця їх і крила.
…Он манірна доля
щось комусь відкрила.
Хтось відчув жадані
прояви надії…
В натовпі чаклунство —
ну їй-богу – діє.
Поспішають люди —
ні тобі вітання.
А з глоти назустріч
їм – нові питання…

Я не співак на владний смак,
у тронні зали не ходок.
Не мав запроданства ознак
і досі жодний мій рядок.
Не гідна влада вдячних слів.
Мерзенства славити – ганьба.
Тому рішуче, без жалів,
я з себе вичавив раба.
Гріху й розпусті пишних од
я не складав і не складу.
Карпатський вгноблений народ
віршом до істини веду.

Сумним життям живемо нині —
поети, учні, вчителі…
Біда містам, і полонині,
біда суцільна на землі.
Без добрив знань всихають юні:
книжки, підручники – лайно.
Коли недосвід – мега зручно
суспільне виссати майно,
і можна кров пустити вільно
поодиноким і юрбі.
Ми живемо незадовільно —
бо забрехалися собі.
Нас губить віра у Мойсея,
Павла, Ісуса і Петра…
Ота обманна одисея
нас віддаляє від Добра.
Ми найняли чужого бога
служити нам. А бог – з казок
чужих. Наївні – через нього
ми з глуздом втратили зв*язок!..

Тиша. Вулиця. Ліхтар.
Світла перманент.
З розпорошених думок —
істини момент.
Вікна сплять – а є що ні.
В люльках – малюки.
Бруком гума шерехтить.
Бруком – каблуки…
Верх ідеї – ідеал,
здійснення надій.
Ніч у місті п*є коктейль
спокою і дій.

Хаос пітьми і світла.
Вітрини. Ліхтарі.
Повз них – думки новітні,
повз них – думки старі…
Хаос – ціна ідеї.
В нім щось магічне є…
У нім світобудова
відстоює своє.
Неон. Бруківка. Кроки.
У всесвіт – часу плин.
Комусь запахло щастям
варених картоплин.
Десь розв*язався вузол
мети і протиріч.
Хаос – це як натхнення.
Все інше – інша річ.

Вкотре он читаю Носова!..
Знов пригоди потекли.
Він американізацію
передрік нам ще коли…
Ява Носовим побачена
відбулася до дрібниць.
Вщент народне пограбовано.
Люди в мороці в*язниць.
Марно – діяти по совісті
закликати гендлярів.
Все – товар. Гендлює кулями
он гаркавенький – упрів…
Вілли. Віллочки. Палацики
Брехенвілів – де поля
іздавен були народними,
де прабатьківська земля.
Кравси, Грізлі, Пончі з Клопсами…
Скуперфільд – один в один!..
Жах увесь відкрився Носову
наших нинішніх годин.
Тут йому не до пригодництва

стало, не до балачок.
Посприяв – як всі письменники —
він герою діточок.
Врятував Незнайка. Прикрощів
й читачеві не було.
…А вже склало плани «місячні»
проти нас гаркаве Зло…

Геть за обрієм живе
Королева Снігова.
Там хурделиця ячить
і ніколи не вгава.
У імлі тремтять міста.
Непереливки – сільським.
Королева зла ще та…
Не спілкується ні з ким.
Як стояв – стоїть палац,
злий мороз її свояк.
Казка імені її
не закінчиться ніяк.
Знахабніла – світ увесь
клятій відьмі тій плати…
Одиниці навпростець
шлють її під три чорти.
Королеви жде полон
всіх – кому не повезло.
…На увазі Штати мав
Ганс – коли писав про Зло…