Міла Іванцова - Гра в паралельне читання

Вона сумно хмикнула і згадала, що вимкнула телефон. Коли екран засвітився, прийшла смска-звіт про дзвінки, які пропустила. Один був од Віталія, другий – від мами.

– Завтра, завтра. Усім завтра… А зараз – спати!

Вранці Жанна забула перенабрати маму. Вони з Андрієм знову пили на диво пристойну каву з нового апарата в готелі. До кави з булочкою сьогодні додалися яєчня з шинкою та салат із капусти. Андрій наполягав, що в умовах місцевого бездоріжжя та холодного клімату треба харчуватися серйозніше, ніж, наприклад, у Франції. Тут кава з круасанами на сніданок не в традиції. Апетит Жанни ще не надто прокинувся, але коли на столику вже стояли дві однакові порції, відступати було нікуди.

Її дещо дивувала увага Андрія за такої пуританської поведінки. Просто рідний брат! Не встигла вона вловити цю думку, як зателефонував Володька, який і був справжнім рідним братом.

– Чуєш, мала! – сказав він, хоча сам був молодшим майже на дев’ять років. – Мама тобі вже розповіла новини? Ні? Ну, то слухай. Новина перша: ти будеш тіткою! Новина друга: я таки одружуюся. Усе, давай, па! Ніколи мені вислуховувати ваші жіночі бла-бла-бла! Приїдеш – поговоримо. Обіймаю! Шануйся там!

Андрій терпляче дивився, як Жанна мовчки слухала чоловічий голос із мобільного і всміхалася.

Потім вона сховала слухавку, хмикнула і взялася за яєчню.

– Все в порядку? – спитав Андрій.

– Ага. Я буду тіткою, – всміхнулася вона, – тітка Жанна!

– Ну, непогано звучить! Я б запропонував тобі за це випити сьогодні ввечері, але сам запрошений на ділову вечерю нудно-робочого напрямку.

– Та нічого, я вже якось переживу. Чи куплю пляшку і нап’юся сама, – посміхнулася вона, глянула на годинник, всипала цукор у каву, розмішала і стала швиденько доїдати залишки шинки.

Привіт! Як живий-здоровий?

Вибач, щось учора в мене глюки були, настрій паскудний зробився, осінь, чорна діра тут, не ображайся. Та ще й дощ зарядив з ночі…:(

Про оповідання можеш не писати, та воно якесь і нетипове. Власне, взагалі можемо на тому зупинитися. На фіг! Дійсно, могла б я тої флешки не знайти чи були б у ній чужі фотки… Все, давай про інше. Як справи? Що цікавого в Києві? Три дні як поїхала, а вже сумую за містом. Чи то готель на мене так впливає? Чуже холодне ліжко і прокурені штори. Хоча я завжди сумую за Києвом, навіть у пристойних закордонах.

Не сердься.

Обіймаю.

Та я й не серджуся зовсім. З чого ти взяла? Оповідання прочитав, як слухняний учень. Але, може, ти й права, до біса ті екзерсиси! Чи нам немає про що поговорити, крім них?

Вчора набирав тебе, хотів порозважати балачками, думав, може, сумно тобі там. А ти скинула. Потім вимкнула… Ну, то я й уявляв тебе весь вечір в обіймах то директора заводу, то головного інженера, то хлопця з твого купе, Андрія, здається. :(

У нас зранку був туман, мов згущене молоко, нічого не видно, ледве доповз машиною до роботи.

Попрацюємо? Не сумуй, скоро додому. Обіймемося.

Віталій відіслав листа і полегшено зітхнув – уроки літератури, здається, закінчилися. Чи радий він із того? Надто протилежні емоції скаламутили вчора його душу. Забуте, силком запхане в дальню шухляду спогадів, закрите на ключ – несподівано і непрохано знову почало сочитися, мов вода через загату… А раптом це дійсно Ліля писала? І це вона їхала за якимось бісом у тому самому потязі? Але ж як це можливо? Вона вже давно в Москві… Чи йому зносить дах? Ще й Тамара причепилася – дай почитати! І таки почитала, ще й вибухнула цілою тирадою на екологічну тематику, потім перейшла на робоче, потім на домашнє. Фірма, що імпортує дитячі товари, замовила в них аудит, то вона дізналася з перших вуст, що коїться в тій царині.

– Треба пильнувати, коли щось купуємо для Юрчика! Хіба його батьки про це задумуються? Хапають, що блищить чи що в подружок побачили. Катя ще сама дитина, хоч і на роботу вийшла, і навіть півроку там протрималася, хоч як дивно! Про Женьку взагалі мови немає: коли стаєш батьком у двадцять років, у голові ще вітер свище!

– Томо, та не заводься ти! Він уже більше трьох років як батько. Тобто вони батьки. І дитина славна, ти ж сама не натішишся. Чи хіба краще, щоб Юрчика не було? Вже як сталося, що тепер… Чого це ти раптом гарячкуєш? Щось на роботі не так? – Віталій однією рукою обійняв дружину за плечі, а другою закрив ноутбук, відсунувши його від гріха подалі. – Ой, ділова ти моя жінко…