Наталка Доляк - Заплакана Європа

«І нехай, нехай горить усе синім полум’ям», – думала, віддаючи кубинцю палкі поцілунки. Його губи були м’якими й солодкими. «Це лише флірт»? – заспокоювала себе по-думки. Карлос, прочитавши її сокровенні припущення, спинився, відсторонив Людочку від себе й довгим серйозним поглядом подивився на неї. Від цього погляду в Люсі заметлялися метелики внизу живота.

– Це не добре, – пробелькотіла.

– Я тебе кохаю. Ось що має значення, – притис жінку до себе. Людочці захотілося плакати, бо за півтора роки не чула жодного слова про любов.

– Чи не зарано говорити про кохання? – вирішила заховати власні почуття за зухвалими заувагами.

– Я тебе кохаю з того часу, як уперше побачив. Коли ми приїхали сюди і робили сани позаду готелю. Пам’ятаєш, із патиків. А ти дивилася на нас зі свого балкона. Я тоді не показував, що слідкую за тобою. Але… Тоді ти сподобалася всім нашим. А особливо Оресто. Ми з ним навіть посварилися.

– Так от чому ти вирвав мене з його рук… – Почувалася героїнею мелодрами. Подумати лише, у неї могли закохуватися! Такі красені. Відразу двоє.

– Поцілуй мене ще, – попросила. Думала, кинеться виконувати прохання, адже було видно, як палав. Натомість він ніжно обняв Люсю.

– Я буду до тебе залицятися. Ти до цього будь готова. Я тебе буду відбивати в чоловіка. Усе буде чесно, – вп’явся чорними очима у Людочку, тоді різко розвернувся й швидко пішов.

Розпочався «таємний» роман, про який здогадувалися мало не всі в таборі. Серед тих, хто нічого не бачив, був лише Микола. Відчував, що дружина зробилася іншою, але волів не винишпорювати причини таких змін. Вірогідно, боявся знайти в закапелках підсвідомості правильну відповідь. Люся дедалі частіше сперечалася та не погоджувалася з твердженнями та думками чоловіка, до хрипоти відстоювала у скандалах свою точку зору, відмовлялася безперестанно поратися по господарству, пропонуючи Миколі поділити з нею домашні обов’язки. До того ж молодиця, виходячи з дому на прогулянку з дитиною, прискіпливо фарбувала очі та гарно вкладала старанно вимите волосся. Жужа відчувала, що віднедавна має неабиякий вплив на чоловіків, тож насолоджувалася новою роллю.

Біженці закортіло гарно вдягатися, і вона ультимативно вказала на це Колі.

– Досить виглядати, наче обірванці. На якого цапа ми їхали з дому? Щоб шкодувати собі класних шмоток? Ти, милий, як хочеш, а я відтепер свої гроші забиратиму сама, – повідомляла новину, дивлячись на відображення у дзеркалі. Глипнула крізь люстро на чоловіка й побачила, що в того брови полізли на лоба від здивування. – І не треба робити такий вигляд, – продовжила, скривившись. – Якщо тобі щось не подобається, можливо, нам слід розлучитися? – зважилася на ризиковану провокацію.

Микола в один стрибок скочив із ліжка, вчепився в дружину й активно затрусив нею. Жінка істерично погрожувала, що піде знімати побої, чим лише долила масла у вогонь. Микола горланив біля самого Людиного вуха, Женька цупила тата, відтягуючи його з криками: «Мамо! Мамо!», бо все добре розуміла й дещо навіть говорила, використовуючи слова з різних мов, які чула в таборі звідусіль.

– Дитина, довбню… Пусти, придурок… Як із тобою можна жити?

Людочка чи не вперше відповіла насильством на насильство – глибоко дряпнула чоловіка за руку. Той відсахнувся й взявся зализувати рану, на якій росою виступила кров.

– Сука! – просичав, гнівно дивлячись у бік дружини, яка схопила на руки Женьку. – Дитиною прикриваєшся?

Люся, стримуючи лайливі слова, які готові були знятися з язика, погрозила пальцем і крізь стиснуті зуби сказала:

– Ще хоч раз до мене торкнешся, – на хвильку затихла й, задихаючись від люті, випалила: – Уб’ю тебе, падлюко!

Похапцем схопила дитячі теплі речі та вискочила з кімнати, залишивши ошелешеного чоловіка на самоті до самого вечора. Микола ладен був, переступивши через своє его, на колінах благати вибачення. Адже був упевнений, що дружина неодмінно виконає погрозу про розлучення. Тинявся кімнатою, намагаючись придумати план примирення. «Що, зрештою, вона мені такого сказала, що я знавіснів?» – міркував Микола. «Таки я трохи прискіпливо до неї ставлюся… Вона цього не заслуговує», – думки колошкалися в голові чоловіка, який попри все хотів, аби Люда повернулася якнайшвидше. «Я не віддам їй Джейн», – ця теза виявилася останньою, але від цього не втратила лідируючих позицій. Відтепер Микола культивував упевненість, що Женька мусить залишитися з ним. І баста!