Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Думаю, тепер вам зрозуміло, чому щоденна присутність Віті Стародуба на уроках створювала в нашому класі напругу, більш помітну з кожним днем. І хоча всім нам лишалося терпіти одне одного лише три весняних місяці, а потім — останній дзвінок, і хто куди, Тихий якось сказав мені: «Я все чекаю, коли ці марамої почнуть один одного мочити».

Хоча ми мало з ким спілкувалися в класі, але я тоді підозрював, а тепер точно знаю: кожен думав так само. Дрібні сутички між формальним і неформальним лідерами вже помічалися, та до відвертого публічного мочилова не доходило. Стародуб, навчений законам вулиці, намагався не надто провокувати Рудика. Рудик, у свою чергу, намагався не «строїти» Стародуба без потреби, а потреба виникала лише тоді, коли нам щось прогружав Чекіст на правах класного керівника.

Між Рудиком і Стародубом існувало щось на зразок пакту про ненапад, який, в принципі, при потребі можна порушити. Ось тільки Стародуб не мав права видрочуватися — відразу загримить на зону. А Рудик знав здатність Стародуба злітати з котушок незалежно від подальших наслідків і розумів — нехай після того на Вітьку чекає малолітка, зате він може на прощання відірватися по повній, і відрив цей може скінчитися для старости плачевно. Тому Вова не переступав у стосунках із Вітькою дозволеної межі.

Але було в старости слабке місце, яке встиг відкрити для себе Стародуб за той час, поки вимушено ходив до школи.

Коли ми перейшли до восьмого класу, на біологію прислали нову вчительку. Стара була ще не зовсім старою, але, як би це сказати… підтоптаною. Спочатку вона років десять вела групу продовженого дня. Прикиньте, як вона насобачилася за цей час із малими: діточки, крихітки, сю-сю-сю, тра-ля-ля. Коли її нарешті звідти забрали і вона почала читати в більш дорослих класах, всі з неї випадали, Вона далі те ж саме несла: діточки, розкрийте зошитки, візьміть підручничок, запишіть прикладець… Так її і прозвали — Дитинка. Правда, сама вона була дебела і товста, хоча, кажуть, сорока не мала. Мужики, ясно, до неї не липнули. Жила сама, десь у гуртожитку.

А потім — оп-па! Якось дуже швидко когось знайшла, але заміж не вийшла. Просто залетіла. Це так Тихий казав, хоча хто його знає… Я бачив її якось у парку з мужиком. Солідний такий, у пальті, капелюсі, в окулярах. Гуляли під ручку, здається, в кіно збиралися. Ну, мене не колише, хто нашій Дитинці пузо надув. Головне, що вона попрощалася з нами, своїми діточками, надовго і попередила: з осені біологію читатиме хтось інший.

Новенька так нічого виявилася. Після інституту відразу до нас за розподілом, це вона сама призналася. Ми в неї взагалі перший клас, а оцей урок — перший серйозний урок у її житті. Практика не рахується, то баловство. А хто забув, я нагадаю: восьмий клас на біології вивчав анатомію, фізіологію і гігієну людини. Підручник так і називався: «Анатомія. Фізіологія. Гігієна». І голий дядько на обкладинці намальований. Не зовсім, ясно, голий. До пояса. І рама така в нього накачана, ми її ще ручкою обводили від нєфіг робить.

Із рами все й почалося. Звали нову біологиню Тамара Михайлівна, ми її, ясно, Тамарою між собою називали. Вона, коли чесно, на Михайлівну не канала — дитя дитям, невеличка, очі круглі, наче в ляльки, волосня до плечей, прямо розчесана, голосок тоненький. Ну справді лялька. Хотіли її так і прозвати, але Рудик дуже скоро дав зрозуміти: хто криве слово про Тамару скаже, у голову отримає без попередження.

На якомусь із перших уроків вона почала говорити про будову людини. Принесла різні таблиці, схеми, де м'язи намальовані, щось там указкою тицяла, і раптом каже:

— Рудик, вийди до дошки.

Вова аж стрепенувся.

— А чого?

Тут щоки в Тамари стали рожевими, вона писнула:

— Будь ласка, вийди до дошки.

Нічого собі! Ще ніхто, викликаючи до дошки, «будь ласка» не казав. Чекіст — той взагалі називав прізвище жертви і додавав: «Марш!» Він, до речі, до Монголії служив у ДШБ — десантно-штурмовому батальйоні, про що періодично нам нагадував. Не знаю тільки, задля якої радості. Ну, не про нього зараз мова, він ще з'явиться. Це я до того, що коли Тамара сказала «будь ласка», ми всі в осадок випали, і так тихо стало відразу — ніхто нічим навіть не рипне. Звичайно, Рудик вийшов до дошки, став перед класом і сам не знає, чого від нього хочуть. І тут Тамара далі видає:

— Я хочу вам на прикладі показати, як і де в людини розташовані м'язи. Ти вже, Володю, вибач, але я знаю, що на тобі це краще видно, як на оцих мальованих таблицях. Ти не проти?