Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Майбутнє відоме, а кожен день якось сам проживеться.

Не сказав би, що дуже люблю дивитися кіно. Хіба комедії, де можна поржати. Але найбільше я не люблю наші фільми про школу. Зараз їх менше, а тоді просто атас. Нас навіть гуртом вчителі у кіно водили, аби потім на якомусь уроці обговорити, що ми там побачили і як себе поводили герої. Школярі і прєподи, яких грають актори.

Там показують такі дружні класи, де староста розумний, його всі поважають, ходять усією бандою в гості до старенької вчительки, причому — прямо в шкільній формі і з портфелями. А ще всі кіношні школярі люблять суботники, збирати макулатуру, цитувати Пушкіна ( «Я вас любіл, бо я дебіл!» ), [2] «Я вас любіл, бо я дебіл» — учням радянських шкіл, незалежно від того, в якій із радянських республік вони вчилися, прищеплювалася любов до творчості російського поета Олександра Пушкіна. Влаштовувалися «пушкінські уроки», «пушкінські читання», портрети Пушкіна займали чільне місце в так званих «кабінетах літератури» — класах, де нібито все влаштовано для більш комфортного вивчання цього предмету. Саме тому рядки Пушкіна періодично перекручувалися на вульгарний манір. Це був підсвідомий протест проти роздутого культу Пушкіна. В даному випадку наводиться вульгаризований варіант строфи Пушкіна «Я вас любил, любовь еще, быть может…», якою козиряли всі без винятку радянські педагоги, коли вели мову про духовність. перевиховувати єдиного серед них, чистеньких, хулігана, брати шефство над двієчником. Причому двієчник сам хоче, аби якась дівка у фартушку і з бантиками взяла над ним шефство і підтягувала його математику. У неї, зарази, колінця кругленькі з-під форменого платтячка видно, а він із нею теорему Піфагора херачить.

Не знаю. Може десь такі класи справді й були. Але точно не в ніжинських школах. Поставити відмінника чи відмінницю старостою класу в школі робітничого району, куди ходить типу вчитися вся районна шпана? Не надо нас дурить.

Хоча до шостого класу старостою в нас була Нінка Лагода, у неї «п'ять» [3] «П’ять» (5) — вищий бал оцінки знань у радянській школі. Найвищий — «п’ять із плюсом» (5+) виставлявся рідко, але той, кому його виставляли, автоматично зараховувався до «надій школи». Відповідно найнижчим балом була «одиниця» (1), яку так само виставляли нечасто. В основному практикувалися «двійки» (2), без «плюсів» і «мінусів». «Одиниця» вважалася ганебною і навіть принизливою оцінкою і означала не стільки рівень знань, скільки особисте ставлення педагога до того чи іншого учня. стояло навіть зі співу, хоча співала таким рипучим голосом — вуха скручувалися трубочкою. Казали, в неї голосу нема, зате слух є. Ходила в музичну школу, на скрипці дрочилася. Чи восьме березня, чи день учителя, чи різні там комісії з області — Нінка Лагода в актовому залі на постої щось пілікала. Нас усіх завжди заганяли, мусили слухати і руками плескати.

Ще вона любила перед класом виступати. Тоді всі піонерами були, так вона на різних ленінських уроках всяку хрінь грузила про те, що піонери — молодша зміна комсомолу, юні ленінці, а Макогон, Литовченко і Тихий постійно гублять свої піонерські значки і взагалі своєю поведінкою ганьблять. Я ненавидів Нінку Лагоду, актовий зал, скрипки, барабани, ноти йобані-смішні.

Ми взагалі все ганьбили, хоча нічого аж такого ганебного не робили. Ми — це Юрко Литовченко, Ігор Тихий і я, Саня Макогон. Ну, про нас трошки пізніше.

Батько Нінки Лагоди був військовим і його перевели з Ніжина кудись у Білорусію. Саме тоді наша класна керівничка на пенсію вийшла, і нам поставили замість неї Чекіста. [4] «Чекіст» — у прямому значенні цього слова — співробітник ЧК, «чрезвычайной комиссии», першого карального органу Радянської Влади. «Чекістами» називали співробітників КДБ, так, до речі, називають сьогодні працівників російської ФСБ та української СБУ. Перші чекісти відрізнялися жорстокістю, саме вони підтримували диктатуру пролетаріату. В даному випадку класний керівник Макогона, Литовченка і Тихого отримав таке прізвище саме через замашки диктатора. Таку кликуху вчитель математики заробив через те, що постійно ходив у довгому шкіряному плащі, купленому в Монголії. [5] «…купленому в Монголії» — радянські спеціалісти мали змогу якийсь час вербуватися на роботу в соціалістичні країни, де таких спеціалістів не вистачало. Зокрема, багато з них працювали в братській Монголії, багато — в країнах Азії та Африки. Заробітки там були на порядок вище, а товарів широкого вжитку — на порядок більше. Після інституту він викладав монголам математику, заробив копійку і повернувся додому.