Лариса Денисенко - Калейдоскоп часу

Здесь есть возможность читать онлайн «Лариса Денисенко - Калейдоскоп часу» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Калейдоскоп часу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Калейдоскоп часу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Люди люблять прихилятися одне до одного… До власних спогадів, снів і мрій. Але понад усе люди прихиляються до часу й віку. Певно, ЧАС частіше за Бога отримує різні рахунки від людей. Імовірно, до ВІКУ людина виставляє безліч претензій.
Усім нам, незалежно від віку, хочеться, щоб наші історії закінчувалися щасливо та розпочиналися інші.
Саме про стосунки з часом і віком ідеться у цій збірці, що містить легкі й іронічні оповідання та комедійну драму «24:33:42».

Калейдоскоп часу — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Калейдоскоп часу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я закінчив, але в мене склалося таке враження, що Шу продовжувала слухати. А мені на мить здалося, що у вікно б’ється чорний метелик. Я здригнувся. Чомусь уявив, що він б’ється в моєму серці. Нарешті Шу протягла зі співучою інтонацією: «Французька…» Мені раптом стало смішно, метелик зник. «Насправді Аделіна не знає французької». – «Та ну. Не вигадуй, дай сюди аркуш». Я простягнув. «Тут жодної помилки». – «А й не могло тут бути ніяких помилок. У неї є звичка, їй подобається французька, навіть не вимова, а на вигляд. Усі ці «Je veux, c’est tout!», мені навіть було смішно. Якщо в книжці, яку вона читала, були французькі слова або вислови, вона переписувала їх у зошит, а потім користувалася, коли писала свої оповідання». – «А навіщо?» – «Не знаю… Хто вас, жінок, розбере? Подобалося, та й годі».

«Слухай, взагалі-то… знаєш, такий специфічний твір. Вона точно тобі його присвятила?» – «Вона так сказала. Це про дослідника, який цікавився долею одного музики. Може, Аделіна натякала на те, що я доскіпливий?» – «Можливо. Але зрозуміло, що вона змальовувала себе». – «Так, жінка-ратище – це вона». – «А чорний метелик – ваше кохання? Ця чорна вдовиця? Що це, почуття?» – «Не знаю. Аделіна не любить, коли все ясно і зрозуміло. Вона любить натяки, чорний колір, напівтони. Вона не любить визначеності. Зовсім не любить». – «Творчі люди іноді набагато простіші, ніж уміють із себе вдавати», – промовила Шу. «Не знаю. Але мені ніхто і ніколи не присвячував творів. Це було зворушливо. Знаєш, скільки разів я це перечитував?» – «Особливо, коли вона пішла і ти збагнув, що вона не просто пішла, а ПІШЛА, так?» – «Так». – «Такі речі дуже прив’язують до людини, я це чудово знаю. Але, Максе, зрозумій, ніякі присвяти – ні оповідань, ні картин, ні цілого життя – не означають, що ви будете разом, що ти – єдине, що потрібно цій людині. Бо все це може бути простим самовираженням. І все. І ти тут ні до чого, просто вдалий провідник». – «Я все це розумію, просто то було моє кохання, от і все». – «А вона казала, що кохає тебе?» – «Ні, вона не любила все це. Їй не подобалося, коли я освідчувався. А я казав, що люблю її, бо відчував це, і це почуття було таким великим, знаєш, що я просто не міг утримувати його в собі, треба було комусь розповісти… Я просто не розумію, що сталося, чому вона кинула мене? Що я робив не так?»

«Слухай, пам’ятаєш мою Наталку?» – «Шу, ну що це за панство? «Моя Наталка»… Ти ж не Папа Карло, який із дровиняки виробив Буратіно? От Буратіно був його. Чого б не спитати, чи пам’ятаю я дівчину, яка працює разом із тобою?» – «Який ти причепа. А може, я її виплела з різноманітних трав? Але я не про це. Вона довгий час зустрічалася з хлопцем, у якого були закохані майже всі її подруги. І їй він подобався, я не знаю, кохання то було чи ні, але подобався, і це – незаперечний факт! Вони прожили разом п’ять років». – «А потім він її кинув та нічого не пояснив?» – «Ні, це вона його кинула і йому нічого не пояснила, натомість дещо вона пояснила нам. Виявилося, що він запропонував їй побратися, а вона подумала, що від нього в неї народяться руді діти, а вона терпіти не може рудих людей. І цього було достатньо для того, щоб вони розійшлися». – «Ідіотизм. Вона що, расистка?» – «Певною мірою, як виявилося».

«Жити разом – це велика праця. А жити з творчими людьми – це складніше в декілька разів, і знаєш чому? Тому що вони переважно нічого не говорять. Як Аделіна, так. Ти мусиш їх відчувати, але вони не ставлять мети відчувати тебе. Якби ставили, можливо, усе було б інакше». – «А може, людину взагалі не можна зрозуміти?» – «Думаю, що людина може все, варто одній захотіти зрозуміти, а іншій захотіти допомогти. Я тобі розповідала про свого чоловіка?» – «Ти – ні. Але Марлен розповідав, як той хотів повісити його на шовковій краватці». – «Це він про першого тобі розповідав. До речі, це правда. А я маю на увазі свого другого чоловіка». – «Я нічого про нього не знаю. Та й не вистачало, щоб я ліз до тебе із запитаннями про твоїх чоловіків… А можна в тебе запитати?» – «Ну?» – «А батько…» – «Що батько?» – «Він тебе розпитує про твоїх чоловіків? Ти не подумай, що я пхаюся не у свою справу, мені практично цікаво, чи можна таке запитувати в жінок?» Шу мені підморгнула: «Ти мусиш таке відчувати». – «Хочеться тебе копнути за ці слова…» – «Ха-ха! Мені здається, жінки самі розповідають те, що вважають за потрібне. Як і чоловіки. Усе-таки минуле є в усіх, яка різниця, як воно буде інтерпретоване? Навіть безпосереднім учасником подій. Я ж не була присутня при цьому, не можу бачити все його очима, відчувати його серцем, хай би як намагалася, у мене може скластися хибна картина його попередніх стосунків. А в нього – моїх». – «Ти хотіла щось сказати про свого колишнього чоловіка», – нагадав я. Шу вагалася. «Так, хотіла. Просто побачила певні аналогії: він був творчою людиною, сценографом, та пиячив. Тобто не пиячив, він був хворий на алкоголізм, але зараз подумала, чи потрібна тобі ця історія?» – «Давай я це вирішуватиму. Починай!» – «Добре. Вона, власне, є ілюстрацією наших стосунків, і не дуже марудна…»

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Калейдоскоп часу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Калейдоскоп часу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Калейдоскоп часу»

Обсуждение, отзывы о книге «Калейдоскоп часу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x