Пауло Коельйо - Вероніка вирішує померти

— Дивіться, до чого ми дійшли, — сказала Вероніка. — Якийсь божевільний вирішив, що можна вирощувати квіти взимку, і тепер по всій Європі ми цілорічно маємо троянди. Гадаєте, цей суфі, з усіма його знаннями, спромігся б на таке?

Марі, здається, здогадалася, про що мова.

— Прибережи свою критику на потім.

— Спробую, хоча в мене залишилося тільки тепер, та й то, здається, надто коротке.

— «Тепер» є у кожного, і воно завжди коротке, хоча, звичайно, дехто гадає, що в них є ще минуле, в якому можна нагромаджувати речі, й майбутнє, де можна нагромадити ще більше. Між іншим, стосовно теперішнього часу, — чи ти часто мастурбуєш?

Хоча Вероніка й досі перебувала під дією заспокійлівих ліків, вона відразу пригадала найперші слова, почуті у Віллеті.

— Коли мене сюди привезли, і на мені ще було повно отих трубок для штучного дихання, я чітко почула, як хтось запропонував помастурбувати мене. Що тут діється? Чому ви марнуєте час на такі речі?

— Все це діється й там, назовні; просто тут нам не треба нічого приховувати.

— То це ви пропонували?

— Ні. Але, вважаю, тобі треба випробувати себе, і перевірити, як далеко ти зможеш зайти. Тоді наступного разу, маючи трохи терпіння, зумієш завести туди й свого партнера, не чекаючи, щоб він тебе вів. Навіть якщо тобі залишилося тільки два дні, не думаю, що варто йти з цього життя, не довідавшись, куди ти можеш зайти.

— Хіба що цим партнером буде шизофренік, який не може дочекатися, коли я йому заграю на піаніно.

— А що, дуже вродливий юнак.

Чоловік у костюмі перервав їхню розмову, закликавши до тиші. Він звелів, аби всі зосередилися на троянді й викинули з голови все зайве.

— Думки повертатимуться, але спробуйте їх уникати. Одне з двох: або ви керуєте своїм розумом, або розум керує вами. Останнє вам добре знайоме, — вас часто охоплюють страхи, неврози, непевність, позаяк ми всі схильні до самознищення.

— Не плутайте божевілля зі втратою контролю. Пам’ятайте, що в традиції суфізму майстер — Насруддін — це той, кого й називають божевільним. І саме тому, що всі вважають його ненормальним, Насруддін може говорити те, що думає, й робити все, що хоче. Так було і з середньовічними придворними блазнями: вони могли попереджати короля про небезпеки, що їх замовчували його міністри, боячись утратити посаду.

Так має бути і з вами; будьте божевільними, але поводьтеся, як нормальні. Не бійтеся бути інакшими, але навчіться робити це так, щоб не привертати зайвої уваги. Зосередьтеся на цій квітці й дозвольте проявитися вашому справжньому «Я».

— Що таке справжнє «Я»? — запитала Вероніка. Можливо, це знали всі, та їй байдуже: вона вчиться не перейматися тим, дратує вона когось, чи ні.

Суфі, здається, здивувався, але відповів.

— Це те, яка ви є , а не те, якою вас бачать інші.

Вероніка вирішила виконати вправу, зосередивши всі свої зусилля на тому, щоб виявити, якою ж вона є. В ці дні у Віллеті вона відчула те, чого ніколи ще так сильно не відчувала — ненависть, любов, страх, цікавість і жагу до життя. Можливо, Марі має рацію: чи знає вона насправді, що таке оргазм? Чи, може, вона бувала тільки там, куди її заводили чоловіки?

Суфі почав грати на флейті. Поступово душу її оповив спокій, і вона зуміла зосередитися на троянді. Можливо, подіяли її ліки, бо відтоді, як вона вийшла з кабінету доктора Іґора, їй було неймовірно добре.

Знала, що скоро помре, чого ж боятися? Так чи так серце їй відмовить, — тож краще насолоджуйся відведеними днями й годинами, роблячи те, чого ніколи не робила!

Музика була м’яка, а тьмяне світло в кімнаті творило якусь майже релігійну атмосферу. Релігія: чому б їй не проникнути в глиб самої себе й побачити, що лишилося від її переконань та віри?

Але музика вела її далі: викинь усе зайве з голови, не думай ні про що, просто БУДЬ. Вероніка повністю віддалася цьому переживанню; дивилася на троянду, бачила саму себе, раділа побаченому й жаліла, що так поквапилася.

К оли медитація завершилася й майстер суфі пішов, Марі затрималася в їдальні, розмовляючи з іншими членами «Братства». Вероніка вийшла відразу, поскаржившись на втому; зрештою, дози, отриманої зранку, було достатньо, щоб звалити з ніг коня, дивно, що вона й досі притомна.

«Ось вона, молодість; вона встановлює власні межі можливого, не дбаючи, чи зможе тіло їх витримати. А воно витримує».

Марі не відчувала втоми: зранку вона добре виспалась, а тоді вирішила погуляти Любляною — доктор Іґор вимагав, щоб члени «Братства» щодня бували поза Віллетом. Пішла в кіно, де ще трохи подрімала під час занудного фільму про подружній конфлікт. Чи то нема інших тем? Чому постійно крутять ті самі сюжети — чоловік із коханкою, чоловік і дружина з хворою дитиною, чоловік із дружиною, коханкою та хворою дитиною? В світі існує стільки важливіших речей!