Пауло Коельйо - Вероніка вирішує померти

Але якщо він зуміє знайти засіб проти вітріолу, — отрути, котра, на думку доктора Іґора, й була причиною божевілля, його ім’я увійде в історію, й люди нарешті знатимуть, де є Словенія. Цього тижня самі небеса надали йому такий шанс — жінку, якій не вдалося накласти на себе руки; він не втратить цього шансу, хоч чого б йому це коштувало.

Доктор був задоволений. Хоча, з економічних причин, він мусив застосовувати процедури, давно засуджені в медичних колах, — скажімо, інсуліновий шок, ті самі економічні причини дали Віллету імпульс до започаткування нових методик. Маючи доволі часу й персоналу для ґрунтовного дослідження вітріолу, він ще й мав дозвіл власників залишити в лікарні групу під назвою «Братство». Власники толерантно ставилися — зверніть увагу на ці слова: не «заохочували», а «толерантно ставилися» — до довшого, ніж необхідно, терміну перебування в лікарні. Вони доводили, що суто з гуманітарних принципів потрібно надати пацієнтові можливість самому визначити найкращий момент для свого повернення в світ, — наслідком такого ставлення і була група людей, котрі продовжували жити у Віллеті, немов у якомусь ексклюзивному готелі чи клубі за інтересами. Таким чином божевільні й нормальні могли спілкуватися, і так другі позитивно впливали на перших. Аби не допускати деградації й не піддаватися негативному впливові божевільних, кожен здоровий член «Братства» повинен був виходити з лікарні принаймні раз на день.

Доктор Іґор знав, що «гуманітарні принципи», що ними власники пояснювали перебування здорових людей у лікарні, були лише виправданням. Насправді вони побоювалися, що в Любляні — цій чарівній, але невеличкій столиці Словенії — не вистачить заможних родичів, щоб окупити цю дорогу сучасну будівлю. А що в системі державної охорони здоров’я також діяло декілька першорядних психіатричних лікарень, то це ставило Віллет у невигідні умови на ринку розумово хворих.

Коли акціонери перетворювали старі казарми в лікарню, вони розраховували на значний контингент хворих, як наслідок югославської війни. Але війна виявилася короткочасною. Акціонери були певні, що вона спалахне знов, та цього не сталося.

Більше того, недавні дослідження виявили, що війни руйнують психіку набагато менше, аніж стреси, втома, каліцтво, самотність та ізоляція. В суспільстві, загроженому війною, гіперінфляцією або чумою дещо частішали випадки самогубства, зате відчутно зменшувалося число депресій, параной і психозів. Все ставало на свої місця, як тільки вирішувалася чергова проблема, — а це, на думку доктора Іґора, означало, що люди дозволяють собі божеволіти тільки тоді, коли для цього є умови.

Перед ним лежав ще один огляд, цього разу з Канади — країни, що, згідно з опитуванням однієї з американських газет, має найвищий рівень життя. Доктор Іґор прочитав:

Відповідно до даних Канадського статистичного бюро, те чи інше психічне захворювання мали колись:

40 % людей від 15 до 34 років;

33 % людей від 35 до 54 років;

20 % людей від 55 до 64 років.

Підраховано, що кожен п’ятий канадієць страждає від психічного розладу. Кожен восьмий канадієць принаймні раз у житті побував у лікарні в зв’язку з відхиленнями психіки.

«У них більший ринок, ніж у нас, — подумав він. — Чим щасливішими можуть бути люди, тим вони нещасніші».

Доктор Іґор проаналізував ще кілька звітів, ретельно обдумуючи, які з них передати на розгляд ради, а якими зайнятися особисто. Коли закінчив, уже розвиднілося, і він вимкнув світло.

Сказав негайно впустити першого відвідувача: це була мати тієї самої пацієнтки, яка намагалася покінчити з собою.

— Я — мама Вероніки. Що там з моєю донькою? Доктор Іґор вагався, чи не сказати їй правду, щоб запобігти неприємним сюрпризам — зрештою, його донька мала те ж саме ім’я, — але вирішив краще не говорити зайвого.

— Ми ще не знаємо, — збрехав він. — Треба ще з тиждень зачекати.

— Не можу зрозуміти, чому Вероніка це зробила, — мовила жінка крізь сльози. — Ми завжди її так любили, жертвували всім, щоб виховати її якнайкраще. В мене з чоловіком всяке бувало, але ми втримали родину, як зразок стабільності в скрутні часи. В неї була чудова робота, вона сама така гарна і все ж…

— …і все ж вона хотіла покінчити з собою, — перервав її доктор Іґор. — Нічого дивного; і таке буває. Люди не дають собі ради зі щастям. Якщо хочете, можу вам показати статистичні дані про Канаду.

— Канаду? — здивувалася жінка.