Клод Кампань - Прощайте, мої п'ятнадцять літ...

— Стомилася, Інгвільд?.. І ти теж, Фанні?.. Вигляд у вас обох не дуже гарний.

— Роботи багато, — квапливо пробурмотіла я. — Доводиться пізно сидіти над домашніми завданнями… Ну, до вечора, татуню! Нам треба поспішати, а то запізнимося!

У дворі Інгвільд одразу поцікавилась, чи знає дідусь про все, що сталося.

— Ні! — відповіла я. — Я нічого не сказала Капітанові, а він сам ні про що не питав.

Дорогою до Булоні ми не промовили більше ні слова про те, що так мучило нас обох. Холодний рвучкий вітер — того ранку було три градуси нижче нуля — ніби заморозив нам губи. До того ж мені здавалося, що я повинна надати моїй подружці право говорити першою, коли вона схоче. Хіба ж не її серце найдужче вразили й поранили ці нічні події?

Тепер, сидячи поруч неї за одною партою, я читала в її очах таку тривогу й збентеженість, що мені стало ясно: на перерві на мене посиплеться град запитань.

Так і сталося.

— А що, як я одразу повернуся до Норвегії? — різко кинула вона мені в обличчя, тільки-но ми вискочили з класу й опинилися в безлюдному кутку подвір'я.

Не давши нічого відповісти, вона запально вела далі, трохи притишивши голос:

— Це ж було б настільки простіше! Я розкажу про все моїм батькам! Спитаю, чи правда, що в мене є брат. Я змушу їх приїхати до Фовемберга. Вони побачать Яна, поговорять з ним. Так, так, вони неодмінно його впізнають!

Голос їй затремтів. Видно було, що хвилювання її дедалі зростає. Мені неодмінно треба було заспокоїти її.

— Інгвільд, — пробурмотіла я, сама не дуже добре володіючи собою, — невже ти справді хочеш зробити нещасними усіх навколо себе? Гійом же пояснював тобі: ніхто з нас не має певності, що Ян — це той самий хлопчик із Нарвіка. А раз ми ще нічого певного не знаємо, яке ж ми маємо право завдавати страждань твоїм батькам, завдавати зайвого горя самому Янові, знову ворушачи давнє минуле? А що, як нас ввели в оману тільки наші ілюзії?

Потому я довго й докладно пояснювала їй, чому мені здається зайвим обтяжувати ще й Капітана нашими нерозв'язними питаннями та сумнівами. Його ноша й так важка. Коли настане слушний час, ми, знаючи його мудру розсудливість, розкажемо йому все.

Інгвільд пообіцяла ні про що не розпитувати Капітана. Але зробила вона це дуже неохоче, проти своєї волі, і на обличчі її був такий непокірливий вираз, що я обняла її й силоміць потягнула за собою, міцно тримаючи під руку, щоб вона відчула, як добре я розумію її стан. Адже її сьогоднішній бунт колись пережила і я. Отож я намагалася дати їй зрозуміти, що вона не повинна обмежитись самим бунтом, а має обережно діяти далі, пам'ятаючи, що з Яновою таємницею треба бути делікатними й терплячими.

Обід у Сонячних Дзиґарях був того вечора досить дивний. Інгвільд ніяк не могла утриматися, щоб не позирати раз у раз на Капітана; вона дивилася на нього розгублено, збентежено і водночас жадібно пожираючи його очима, наче на сфінкса, що знає якусь надзвичайну таємницю, але не хоче про неї говорити. Зрештою дідусь помітив ці дивні погляди і трохи спохмурнів.

Гійом того вечора виявляв особливу братню приязнь і доброзичливість до Інгвільд, і це теж не минуло моєї уваги.

Простягнувши руку через стіл і поклавши свою долоню на кулачок Інгвільд, Гійом раптом зауважив:

— Слухай, ти ж іще не куштувала в нас справжнього рому!

Я помітила, як, усе ще тримаючи руку Інгвільд у своїй долоні, він стиснув її на мить так багатозначно і з такою відвертою симпатією, що наша подружка, видно, добре відчула це, бо кров ударила їй в лице, аж лоб порожевів.

— Після обіду, — сказав Гійом, — я приготую для тебе такий грог, якого ти ще ніколи в житті не куштувала: тобі не тільки двоїтиметься в очах, — ні, ти побачиш три шафи замість однієї, що стоїть біля ліжка!

І справді, він зайшов до неї в кімнату, коли Інгвільд уже залізла під теплу ковдру, приніс грогу й дивився, як дівчина. маленькими ковтками п'є приготовлений ним напій.

— А тепер треба спатоньки, донько фіордів. І не тривожся, коли не почуєш, як порається в своїй кімнаті Фанні. Вона зараз на часинку зайде до мене, — нам треба про дещо поговорити.

І він підніс палець до губів, ніби хотів спинити якесь запитання, що, видно, крутилося в неї на кінчику язика.

— Не суши собі голови чорними думками, спи спокійно. Вас тут дуже люблять обох, і Яна, й тебе. І все робитиметься тільки задля вашого щастя, це я тобі твердо обіцяю!

Отож я рушила слідом за Гійомом до його майстерні. І тут він повідав мені всю правду, сувору й приголомшливу правду про Інгвільд…