Галина Пагутяк - Уріж та його духи

Християнські чудеса чудесні тим, що вони змінюють людей. Той, хто побачив хрест, що спливає кров’ю, образ Божої Матері в дуплі дерева, чи навіть саму Божу Матір, вже не буде таким як перше. До нього сходить Дух і залишає в ньому часточку світла. Ще одне підтвердження Божої справедливості: Господь сам обирає для себе душі. У нього не випросиш і не вимолиш дарунку.

Мені розповідали одну історію, яка трапилася далеко звідси. У радянські часи фіґуру Божої Матері, що стояла край дороги, скинули з постаменту й відвезли на закинутий польський цвинтар. Один чоловік знайшов її там в бур’яні, з відбитою правою рукою. Він забрав ту руку до себе додому і через деякий час дуже розбагатів. Християнство і язичництво поєднуються тут в доволі оригінальний спосіб.

Фігура Божої Матері знову тепер стоїть край дороги, але вже без руки.

Я пам’ятаю гурти людей, які вдивлялись у вікно церкви з надією, щось побачити. Завжди можна зробити вигляд, ніби бачиш, ось що погано.

Церква Святої Покрови була зачинена і в той же час відчинена. Раніше не боялись злодіїв і про те, що церква в Урожі сама відчиняється, скільки її не зачиняй, знали всюди. Врешті на двері повісили колодку. Вже після того, як з церкви вивезли всі ікони, розбили царські врата. Але хреста з даху не зняли, бо дуже часто це закінчувалось трагічно. Дивна річ: старі ікони в нас спалюють, а дерев’яна різьба так і зітліла в шкільній дровітні. Я тримаю в себе вдома шматок липової дошки з різьбою у вигляді листя аканту. Можливо, спалюючи ікони з власної хати, не відрікаються від ікон взагалі, бо замінюють старі на нові. Але тут ніхто, очевидно, не хотів брати на себе відповідальність. Церква ніби перестала бути церквою. Від неї залишилась лише зовнішня оболонка. Тут ми маємо відчуження, яке так і не дійшло до повної десакралізації, адже не було попереднього досвіду.

Чи то через те, що повз замкнену церкву возили небіжчиків на цвинтар, чи тому, що дзвіниця була недокінчена, як належить, і кам’яну долівку скропила кров майстра-ворожбита, але радше внаслідок того, що церква кілька десятиліть стояла пусткою, з нею пов’язана ще одна історія.

Одна жінка пізно ввечері йшла повз церкву, як раптом побачила чорну карету, запряжену чорними кіньми, а на переді сидів кучер. Карета зупинилась перед брамою церкви, дверцята відчинились, з карети вийшов пан, одягнений в чорне, і пішов до церкви. Двері перед ним самі відчинились, а потім зачинились, і в церкві засвітилось. Жінка лишилась чекати, що ж то буде далі, а, може, просто не могла зрушити з місця, бо мусила це побачити . Через якийсь час світло в церкві погасло, двері відчинились, вийшов пан, сів у карету й поїхав.

Пізніше жінка розповідала, що побачене нею відрізнялось від реальності: якесь легке з розмитими контурами.

Дуже часто дорога мертвих є одночасно дорогою для живих, коли цвинтарі знаходяться в селі, а не поза ним. Горішня церква була колись лише цвинтарною каплицею, але виглядає як звичайна церква, тільки значно менша. Нині в обох церквах правиться по черзі. Горішня церква стоїть на цвинтарі й має дві брами, хвіртки. Коли заходиш у першу, то потрапляєш просто до дверей, а через другу хвіртку дорога довша. Можна просто піти на цвинтар й не заходити до церкви. І ось коло тієї другої брами краще не проходити вночі. Навіть удень це вогке темне місце, бо горб, на якому цвинтар, затіняє дорогу, по якій сльозиться потічок, стікаючи у рівчак. У ньому миють руки після того, як повиривають траву довкола могили, а в людей, що живуть поблизу, просять то мотики, то води напитися, бо з Долішнього кінця чи з Границі пару кілометрів. На тому місці наш родич колись зазнав страшного потрясіння.

Коли він оженився, то жив у тещі, недалеко від Горішньої церкви. Була вже ніч, коли чоловік вертався від знайомого, якому щось допомагав. Був він до того часу скептиком: я в тото не вірю . Коли порівнявся з другою брамою, то побачив, як звідти виходить троє чоловіків, міцно збитих, кремезних й одного зросту, вбрані в щось темне. Може, він щось відчув підозріле, але не мовив до них «Слава Ісусу Христу». Або просто не встиг. Взагалі, люди в темряві не вітаються, якщо не пізнають один одного. Мало з ким можна зустрітися. Привітаєшся і, не почувши відповіді, зрозумієш, що зустрівся з мерцем, який блукає по селі, залагоджуючи тільки йому відомі справи. Логіку вчинків мертвих нам не збагнути.