Пауло Коельйо - Адюльтер

А як там Жакоб?

Він телефонує дружині вряди-годи, запитуючи її, чи йому ліпше сказати те або те, навідатися на таку вулицю чи в такий квартал, чи газета «Трибюн де Женев» опублікувала якусь нову інформацію. Він зважає на її поради, зменшуючи в такий спосіб напругу від кожного візиту, які він відбуває сьогодні, запитує, як йому застосовувати стратегію, що її вони опрацювали спільно, і куди ще він має навідатися сьогодні. Як він натякнув під час нашої розмови в парку, він продовжує жити політичним життям, щоб не обманути її сподівання. Хоч він і ненавидить усе, що йому доводиться робити, кохання надає нового змісту його зусиллям. Якщо його кар’єра складатиметься так само блискуче, як складалася дотепер, він зрештою стане президентом республіки. Це, втім, означає не так уже й багато, бо всі ми знаємо, що президенти в нас обираються Федеральною радою й змінюються щороку. Але кому не буде приємно сказати: «Мій чоловік був президентом Конфедеративної Гельвеції, яку в усьому світі знають як Швейцарію»?

Перед ним відчиняться всі двері. Він здобуде запрошення на конференції в далеких країнах. Будь-які великі фірми запрошуватимуть його до участі в адміністративних нарадах. Майбутнє подружжя Кенігів є блискучим, тоді як у цю саму мить я, одягнена в жахливий водонепроникний комбінезон, втупилася в дорогу, наближаючись до місця, де ми хочемо влаштувати пікнік.

Насамперед ми відвідали римський музей, а потім піднялися на невисокий пагорб, щоб подивитися на руїни. Наші діти гралися. Тепер, коли мій чоловік знає про все, я відчула полегкість: мені немає потреби весь час прикидатися.

— Ходімо трохи побігаємо на березі озера.

— А діти?

— Не турбуйся. Вони достатньо виховані, щоб підкоритися нам, коли ми попросимо їх трохи нас почекати.

Ми спустилися на берег озера Леман, що його всі чужоземці називають Женевським. Він купив морозиво для дітей, попросив, щоб вони сіли на лаву й посиділи там, поки тато й мама трохи побігають, щоб розім’ятися. Старший син поскаржився, що не знайшов свій айпед. Мій чоловік повернувся до автомобіля й знайшов клятий пристрій. Від цієї миті наші діти не відривалися від екрана. Вони не мали наміру нам докучати, аж поки не вб’ють максимальну кількість терористів в іграх, які, здавалося, створені для дорослих.

Ми почали бігати. З одного боку були сади, а з другого — чайки та човни, на які налітав містраль. Вітер не вщух ні на третій день, ні на шостий і вже наближався до дев’ятого, коли він зникне на короткий час, забравши із собою синє небо та гарну погоду. Ми бігли по стежці хвилин п’ятнадцять. Ніон уже залишився позаду, і час було повернутися назад.

Я давно не робила вправи. За двадцять хвилин бігу я зупинилася. Не могла більше. Вирішила пройти решту відстані звичайною ходою.

— Не бійся, ти витримаєш! — підбадьорив мене чоловік, стрибнувши на те саме місце, де я зупинилася, і не втративши ритму. — Не зупиняйся. Біжімо до кінця.

Я нахилилася вперед і вперлася руками в коліна. Серце розривалося — провина моїх безсонних ночей. Він проминув мене й побіг далі.

— Біжімо, ти витримаєш! Твоя проблема в тому, що ти зупинилася. Зроби це для мене, для дітей. Робити вправи — це не просто бігти. Це також знати, що існує лінія, до якої ти мусиш добігти, і ти не повинна зупинятися посередині.

Про що він говорить — про мій смуток, якого я не можу позбутися?

Він наблизився до мене. Узяв мене за руки й лагідно їх струснув. Я стомилася від бігу, але почуваюся ще більш стомленою, коли намагаюся чинити опір. Роблю те, чого він вимагає від мене. Нам залишилося пробігти ще десять хвилин, і ми побігли разом. Проминули афіші з фотографіями кандидатів до Державної ради, на які я не звернула уваги, коли бігла вперед. Між світлинами була й світлина Жакоба Кеніга, який усміхався в камеру.

Я прискорилася. Чоловік здивувався, але також побіг швидше. Ми добігли до місця нашого старту за сім хвилин замість десяти. Діти не зрушили з місця. Попри чудовий краєвид навколо з горами, чайками, Альпами на обрії, вони мов приклеїлися очима до екрана пристрою, який пожирає душі.

Мій чоловік рушив до них, а я побігла далі. Він подивився на мене здивованим, але водночас і щасливим поглядом. Певно, уявив собі, що його слова справили ефект і я наповнила своє тіло необхідною дозою ендорфіну, який розливається в крові завжди, коли люди займаються інтенсивними вправами, наприклад бігають або переживають оргазм. Найголовніші характеристики цього гормону — поліпшення настрою, поліпшення діяльності імунної системи, відвернення передчасної старості, але насамперед створення відчуття ейфорії та втіхи.