Деніел Кіз - Квіти для Елджернона

Чарлі не знає, скільки часу минуло, та, коли він розплющує очі, клапоть матерії вийняли йому з рота, а ремені розв’язали й прибрали. Доктор Ґваріно вдає, ніби не чує смороду.

— Тобі ж не було боляче, чи не так?

— Н-ні…

— Тоді чому ж ти так тремтиш? Усе, що я зробив, — це застосував машину, щоб зробити тебе трохи розумнішим. Чи тобі приємно почувати себе розумнішим, аніж ти був?

Забувши про свій жах, Чарлі дивиться широко розплющеними очима на машину.

— Я справді став розумнішим?

— Звичайно, ти став розумнішим. Відійди трохи вбік. Як ти себе почуваєш?

— Почуваю себе мокро. Я наклав у штани.

— А й справді — ти більше так не робитимеш, гаразд? Ти більше не відчуватимеш страху, адже тепер ти знаєш, що тобі не болітиме. А тепер я хочу, щоб ти сказав своїй мамі, яким розумним ти себе почуваєш, і вона приводитиме тебе сюди двічі на тиждень на короткі сеанси енцефало-пристосування, і ти ставатимеш розумнішим, розумнішим і розумнішим.

Чарлі всміхається.

— Я зможу ходити задом наперед?

— Чи ти зможеш? Зараз ми з’ясуємо, — каже Ґваріно, закриваючи свою течку з виразом насмішкуватого задоволення. — Ну ж бо, подивімося.

Повільно й з великими зусиллями Чарлі ступає кілька років назад, спіткнувшись об дослідницький стіл, коли він його проминає. Ґваріно усміхається й киває головою.

— Це вже я можу назвати чимось. О, стривай. Ти станеш найрозумнішим хлопцем у своєму кварталі ще раніше, ніж ми з тобою закінчимо.

Чарлі червоніє від утіхи й такої похвали та такої уваги. Нечасто люди йому всміхаються й кажуть, що він зробив щось добре. І навіть страх перед машиною та перед ременями, якими він був прив’язаний до стола, почав розвіюватися.

— У всьому кварталі? Я стану навіть розумнішим, аніж Гаймі?

Ґваріно знову всміхається й киває головою.

— Розумнішим, аніж Гаймі.

Чарлі дивиться на машину з новим подивом і новою повагою. Ця машина зробить його розумнішим, аніж Гаймі, який живе через двоє дверей, вміє читати й писати і належить до бой-скаутів.

— Це ваша машина?

— Ще ні. Вона належить банкові. Але скоро вона стане моєю, і тоді я зможу робити розумними багато хлопців і дівчаток, таких, як ти. — Він поплескав Чарлі по голові й сказав: — Ти хлопець приємніший, аніж деякі з нормальних дітей, яких матері приводять сюди, сподіваючись, що я зможу перетворити їх на геніїв, піднявши їхній КІ.

— А вони можуть перетворитися на віслюків, якщо ви піднімете їхні очі. — Він притулив руки до обличчя, перевіряючи, чи машина не зробила нічого, аби підняти його очі. — Ви не зробите мене віслюком?

Ґваріно сміється дружнім сміхом і хапає Чарлі за плече.

— Ні, Чарлі. Тобі нема чого турбуватися. Лише маленьке віслюченя можна перетворити на віслюка. Ти залишишся таким, яким ти є тепер, — приємним хлопчиком. — Потім, дещо подумавши, він додає: — Звичайно ж, трохи розумнішим, аніж ти є тепер.

Він відчиняє двері й виводить Чарлі до батьків.

— Ось ваш син, люди. Він добре пройшов випробування. Чудовий хлопець. Я думаю, ми будемо добрими друзями, правда ж, Чарлі?

Чарлі киває головою. Він хоче, щоб доктор Ґваріно був йому другом, але його опановує жах, коли він бачить вираз на обличчі матері.

— Чарлі! Що ти натворив?

— Просто нещасливий випадок, місіс Гордон. Він був наляканий, бо вперше проходив таке випробування. Але я не став би звинувачувати його або карати. І ви цього не робіть. Я не хотів би, аби покарання він пов’язував із візитом до мене.

Але Роза Гордон була вкрай засоромлена.

— Це гидко. Я не знаю, що робити, докторе Ґваріно. Навіть удома він таке витворяє й іноді, коли до нас приходять гості. Мені дуже соромно, що з ним і тут таке сталося.

Вираз огиди на обличчі матері примушує Чарлі затремтіти. На короткий час він забув, який він поганий, як примушує він страждати батьків. Він не знає чому, але його жахає, коли вона каже, що він примушує її страждати, й коли вона репетує й кричить на нього, він упирається обличчям у стіну й тихо скиглить.

— Не сваріть його, місіс Гордон, і не турбуйтеся. Приводьте його до мене у вівторок і четвер щотижня в один і той самий час.

— Але чи справді це допоможе? — запитує Мат. — Десять доларів — це великі гроші для…

— Мате! — Моя мати хапає його за рукав. — Хіба в такий час можна про це говорити? Адже йдеться про твою плоть і кров, і, можливо, доктор Ґваріно зможе зробити його таким, як і інші діти, з Божою допомогою, а ти балакаєш про гроші!

Мат Гордон починає захищатися, але потім, поміркувавши, дістає гаман.