Марина Соколян - Химерне місто Дрободан

— Я от думаю, — раптом вирік Нінка, збивши мене з цікавого нового напрямку наукового пошуку, — Є щось таке у жінці, що не осягнути хлопським розумом…

— Звісно, незрозуміле і невдячне бажання піклуватися про представників протилежної статі, — всміхнувшись, зізналася Ешлі.

— Точно, — підтвердив я, — абсолютно безглузда справа. Я навіть візьму на себе сміливість назвати це Етичною Нісенітницею, категорією найвищої доброчесності.

— Ну, — замислився Нінка, — Хіба? Все ж таки, Етична Нісенітниця передбачає невмотивованість і безрезультатність доброчинної дії… Як-от кохання. А турбота про чоловіка — це швидше категорія чуттєвого самозречення — Побутовий Мазохізм.

Ешлі оглянула нас з напускним жахом.

— Який ще мазохізм? — вибухнув я, — Мазохізм — це самозречення в ім’я ідеалу, воно є виправданим естетично. А от Етична Нісенітниця — це дія, яка свідомо не виправдовується ніякими логічними засобами.

— А як же жіноча логіка?

— Жіноча логіка — це абсолют, до якого не наблизитись жодній логічній побудові — недовершеному і куцому засобу пізд…пізнання. Якраз звідси і виводиться природа жіночої турботи — співчуття до чоловіка, що знаходиться у світі, обмеженому власними сумнівами, амбіціями і прагненням осягнути причинно-наслідкову структуру реальності.

— А це ж хіба не мотивація?

— Ні. Це — Хератип.

Ешлі і Нінкомпуп дивилися на мене з нерозумінням. Ха! Вони ж не навчалися в Школі Високих Наук! Аналітична Кулінарія, як така, вимагає знання техніки оперування базовими цінностями людини, і куди ж тут без Хератипів? Доведеться пояснити неосвіченим колегам, в чому правда істини, і у який спосіб вона зрештою опиняється у вині.

— Харетипи — це абстрактні парадигми Хаосу, які побутують у Життєвому світі — на відміну від Системи. Вони простежуються протягом всієї історії людства, ще від наших героїчних предків троглодитів. Перший хератип — це, звичайно, Секс, до цієї категорії взагалі входять усі тілесні слабкості.

— Секс простежується? — Нінка витріщився на мене, і, схоже було, йому ніяк не вдається вирішити — знущаюся я, чи ні. А жеби знав.

— Так, проходить, можна сказати, пунктирною лінією по всій суспільній еволюції.

— Що, секс веде до збільшення кількості ентропії? — зацікавлено блимнула оком Ешлі.

— Ну а як же! Створюються і руйнуються інституції, збільшується населення, витрачається, відзначте, — я хитнув пальцем у бік Нінки на манер Гріфа Реморса, — витрачається час і суспільно-корисна енергія. А бажання вершити цю брудну справу саме з кимось конкретним і саме у певний спосіб взагалі здатне створити безліч конфліктних ситуацій, призвести до побутового травматизму, фінансових втрат та моральних збитків.

Нінкомпуп вдавився вином і закашлявся; Ешлі радісно взялася лупцювати його по спині.

— Ну, — всміхнулася вона, — а далі?

— Далі — “Сума і Тюрма”. Це феномен, який вступає в дію, коли вимовляються слова “ніколи” і “завжди”, категорія для життєвого світу неможлива, — я ковтнув винця і продовжував жвавіше, — Сили опору життєвого світу, які викликаються до дії у випадку зловживання абсолютними поняттями, збільшують ентропію, а значить, ймовірність неймовірного. Відомий парадокс мудреця Баяна Фламінго, який полюбляв повчати всіх доступних йому неофітів істинами на зразок “ніколи не кажи ніколи”, і, в результаті, загинув від алергічної реакції на отруту, якою був вимащений ніж вбивці, який помилився адресою. От.

— Тобто, що ж, — уточнила Ешлі, — замість бідкатися, “мені ніколи не зрозуміти цього”, слід казати “мені не зрозуміти цього, поки не помру”, а замість обіцяти “я завжди любитиму тебе”, треба зізнаватися, що “я буду займатися з тобою сексом іще деякий час”?

— Точно, — погодився Нінка, який, очевидно, відчув спільність визначення з його власною життєвою позицією. Те, що він при цьому із вдячністю заглядав Ешлі в очі, мене, не знати чому, дещо обурило, тому я вирішив перейти відразу до наступного Хератипу.

— Мистецтво — один з найголовніших ворогів Системи, — повідомив я, — однак заборонити його повністю Мертві Боги не можуть: з таким же успіхом можна заборонити людині чухатися. При чому, чим більше хаосу привносить мистецтво у життя, тим чогось його більше цінують — он, навіть мистецьку хроніку завели у провідній газеті Дрободану.

— Ти на кого наїжджаєш, парубче? — обурився Нінка.

Ешлі захихотіла, показуючи Нінкомпупу язика. Цікаво, вона що, таки перебрала? Чого б це я так хихотів, коли у мене офіційно задекларована депресія? Чи, може, це мені вже ввижається? Якось усе це підозріло виглядає…