Йоанна Яґелло - Шоколад із чилі

Тиша. Авжеж. Зрештою, на що вона розраховувала? Як завжди в таких ситуаціях мати лише щось буркнула, погладила її начебто пестливо по волоссю, а тоді вийшла. Добре, що принаймні усвідомила про математику. Хіба що до неї взагалі нічого не дійшло. Лінка побоювалася, що коли нагадає матері про це напередодні походу до школи, мама поводитиметься так, наче вперше про це чує.

— Гадаєш, я колись ще буду нормальною? — запитала Каська.

Дівчата сиділи в кафе «Бігом» на Маршалковській. На столику лежала купа збірників завдань і підручників з математики, але вони їх навіть не торкнулися.

— Нормальна?

— У дитбудинку класно не було, але я вже до нього звикла. Потім з’явилися вони і якийсь час було просто супер.

— А потім я тобі все зіпсувала.

— Не в тому справа. Я просто ніяк не можу із цим розібратися.

«Якби ж то тільки ти», — подумала Лінка. Уже вдруге за ці два дні.

— Але змінимо тему. Як Адріан?

— Ніяк. Іноді бачу його в коридорі, але він мене уникає.

— Може, просто не хоче нав’язуватися?

— Може. Ще й ця поїздка. Тобто, поїздка супер, але й він там буде.

— Ну, то й що? — здивувалася Каська.

— Ну, бо я… Розумієш, я не можу його забути.

— Тоді чому ти просто не даси йому ще одного шансу?

— Не жартуй. Є речі, яких не прощають. А ти б на моєму місці дала ще один шанс?

— Так, мабуть, що так. Зрештою, твоїй матері дала ж…

— Другий шанс? Моїй матері? — Лінці здалося, що їй причулося.

— Лінко, прошу тебе. Вона мене колись покинула, ти ж не скажеш, що це приємно — усвідомлювати, що тебе хтось не хотів?

— Але ж вона намагалася тебе знайти!

— Тому я й подумала… Зрештою, яка різниця. Це твоя мати, не хочу її критикувати.

— І твоя теж.

— У тім-то й річ, що, мабуть, не зовсім.

Лінці не хотілося продовжувати розмову. Щоразу, коли Каська порушувала цю тему, їй робилося зле. Вона й сама не знала, що думати про мамину поведінку.

— Моя мати, — зітхнула Каська, — тобто моя названа мати… Чорт, я навіть не знаю, як про це говорити, бо відразу язик заплітається. Так чи сяк, вона цього не може збагнути. Мабуть, боїться, що мене занадто до вас тягне. Або що твоя мати… тобто наша… не знаю — нарешті схаменеться й мене забере?

— Так, твоя названа мати явно дуже непокоїться.

— Ти й не уявляєш, як.

Сестри замовкли.

— Ото ще халепа, га? — це риторичне питання обидві проказали одночасно.

Лінка мусила залагодити море справ, а залишалися тільки вихідні. Перед поїздкою треба було ще спакувати речі, приготувати якісь харчі, та передусім провідати пана Антонія. Ну, і матьоха. Відразу повернувшись із «зеленої школи» вона муситиме її складати, а часу, щоб підготуватися, у неї тоді зовсім не буде. Крім того, Лінка пообіцяла Лукашеві, що допоможе йому працювати в саду. Їй дуже не хотілося, щоб він сидів там сам, а пані Стася кружляла біля нього, мов той яструб.

Адріан спускався сходами. Щойно склав останній усний іспит. Чи відчував він якусь радість? Звичайно, хлопець негайно зателефонував батькові, той дуже втішився, та Адріан знав, що до тієї найважливішої, кому найдужче хотілося похвалитися своїми результатами, він подзвонити не зможе. Зрештою, у неї вже, здається, був хлопець. Адріан бачив, як вона спаленіла, коли зайшла розмова про поїздку. Тож тепер ані його випускні, ані будь-що, пов’язане з ним, її не цікавить. Що ж, він не нав’язуватиметься. Нічого вже не зміниш. А цей жаль, цей смуток, може, колись, минеться. Принаймні він на це сподівався.

Папка:Робочі копії

Від: adrian@priv.poczta.com

До: linka@gmail.pl

Лінко,

Я вже шкодую, що їду, але батько заплатив і тепер, мабуть, незручно було б відмовлятися. Крім того, я все-таки пов’язаний із цим ліцеєм, у мене там друзі. Хоча жоден з них навіть наполовину не такий класний, як Ти. Пишу цього листа, хоча, як завжди, його не надішлю, вранці, перед самої поїздкою. Прокинувся о четвертій і ніяк не міг заснути. Дуже переживаю, що побачу під час цієї поїздки, боюся десь на вас наштовхнутися й зробити якусь дурницю. Мабуть, Ти теж так почувалася, коли я розповів Тобі про Джил? Наче побитий пес, який нічого не завинив. Мені аж страшно стає, коли я про це думаю. Я й не уявляв, що це так боляче. Аж до вчорашнього дня. А Тобі ж було набагато гірше, бо я обманув Твою довіру. Я зрадив Тебе, а тепер почуваюся так, наче це Ти покинула мене.

Весь час думаю про Тебе. Щомиті.

А.

Лінка прокинулася запізно. Ну чому завжди перед чимсь важливим вона мусить проспати? Тепер їй до виходу з дому залишилися якісь півгодини. А вона не до кінця спакувалася та ще й мусила помити голову. Могла не поснідати й навіть відмовитися від бутербродів на дорогу, але брудною не поїде! Вийшла на десять хвилин пізніше, з мокрим волоссям, бутерброди, на щастя, зробила мама. Зглянулася на неї, зазвичай вона їх робила лише для Кая. Лінці аж часом ставало сумно, що вона більше не дитина. Так хотілося, щоб про неї хоч інколи хтось подбав. Нічого не вдієш, мабуть, цей час назавжди минув.