Пауло Коельйо - Бріда

— І що ж то за сила?

— Коли ти облишиш свою звичку ставити мені дурні запитання, — відповіла Вікка. — Бо я знаю, ти чудово знаєш, про що йдеться.

Бріді справді добре знала, про яку силу йдеться.

Про силу сексу.

Вікка відсунула одну з бездоганно білих штор і показала на краєвид. За вікном у неї була річка, старовинні будівлі й гори на обрії. Десь у тих горах жив Маг.

— Що це? — запитала Вікка, показавши на верхівку однієї з церков.

— Хрест. Символ християнства.

— Римлянин ніколи не увійшов би в дім, позначений таким хрестом. Він би подумав, що перед ним будинок тортур, бо символ на його фасаді він би сприйняв як одне з найстрашніших знарядь тортур, будь-коли винайдених людиною.

Хрест залишився тим самим, а його значення змінилося. Так само, коли люди були дуже близькими до Бога, секс мав символічне значення єднання з божеством. Секс означав возз’єднання зі смислом життя.

— А чому тоді люди, які шукають Бога в загальноприйнятий спосіб, утікають від сексу?

Вікка розсердилася, що Бріда її урвала. А проте вирішила відповісти:

— Коли я говорю про силу, я говорю не тільки про сексуальний акт. Деякі люди користуються цією силою, не застосовуючи її. Усе залежить від обраної ними дороги.

— Я знаю цю силу, — сказала Бріда. — І знаю, як користуватися нею.

Вікка зрозуміла, що їй треба дати додаткові пояснення.

— Певно, ти знаєш, як користуватися сексом у ліжку. Але це не означає пізнати його силу. Як чоловік, так і жінка, надзвичайно вразливі перед силою сексу, бо втіха й страх однаково для нього важливі.

— А чому втіха й страх ходять разом?

Нарешті ця дівчина поставила їй запитання, на яке варто було відповісти.

— Бо кожен, хто знайомий із сексом, знає, що людина повністю пізнає на собі його силу, коли втрачає над собою контроль. Коли ми перебуваємо з кимось у ліжку, то ми даємо йому дозвіл на володіння не тільки нашим тілом, а й усією нашою особистістю. Це чисті сили життя, які входять у контакт між собою, незалежно від нас — тоді ми втрачаємо спроможність приховувати, хто ми такі й які ми є.

Не має значення, яке уявлення ми складаємо про себе самих. Не мають значення прикидання, ухильні відповіді, вдавана шляхетність. У сексі важко одурити свого партнера — бо в ньому кожен показує себе таким, яким він насправді є.

Вікка говорила як людина, котрій добре відома ця сила. Її очі блищали, а в голосі звучала гордість. Можливо, саме ця сила робила її такою привабливою. Було приємно навчатися в неї; одного дня вона розгадає таємницю її чарів.

— Для того, щоб остаточно підготуватися до свого Висвячення, ти повинна зустрітися з цією силою. Що ж до решти — а я маю на увазі відьомський секс — то він належить до Великих Містерій, і ти познайомишся з ним уже після церемонії.

— А як мені з нею зустрітися?

— Це дуже проста формула і, як усі прості речі, опанувати її набагато важче, аніж усі ті складні ритуали, яких я досі тебе навчала.

Вікка підійшла впритул до Бріди, взяла її за плечі й зазирнула в саму глибінь її очей.

— Формула є такою: застосовуй під час утішання сексом усі свої п’ять чуттів. Якщо вони всі разом приведуть тебе до оргазму, ти будеш готова прийняти Висвячення.

— Я прийшла попросити пробачення, — сказала дівчина.

Вони були в тому самому місці, де зустрілися й минулого разу; серед уламків скель, розкиданих на схилі гори, звідки було добре видно величезну долину.

— Іноді я думаю одне, а роблю інше, — провадила вона. — Але якщо вам коли-небудь довелося пережити кохання, то ви знаєте, яких страждань воно іноді завдає.

— Атож, я знаю, — відповів Маг.

Це вперше він щось сказав їй про своє особисте життя.

— І щодо осяйної цятки ви мали рацію. Життя поступово втрачає привабливість для того, хто не знайшов своєї Іншої Частини. Але я відкрила, що пошуки можуть бути не менш цікавими, аніж зустріч.

— Після того як ти здолаєш страх.

— Це правда.

І Бріда була задоволена знати, що навіть він, з усім своїм знанням, був спроможний переживати страх.

Вони весь вечір прогулювалися в засніженому лісі. Розмовляли про рослини, про краєвид, про те, як павуки тчуть свою павутину в цій місцевості. Через якийсь час зустрілися з пастухом, що гнав кудись отару овець.

— Привіт, Сантьяго! — сказав пастухові Маг.

Потім обернувся до неї.

— Бог має особливу прихильність до пастухів. Це люди, чиє життя минає на природі, звичні до тиші й терпіння. Вони володіють усіма якостями, необхідними для того, щоб поєднатися з Усесвітом.