Пауло Коельйо - Бріда

— Можливо, Бог — це тільки Бог краси? — сказала вона, коли підійшла зовсім близько. — І нащо тоді потрібні на цьому світі негарні люди та негарні краєвиди?

Маг нічого не відповів. Схоже, поява Бріди його зовсім не зацікавила.

— Можливо, ви вже не пам’ятаєте, хто я. Я була тут два місяці тому. І залишилася на всю ніч, сама-одна в лісі. Й пообіцяла собі, що повернуся тільки тоді, коли знайду свій шлях.

Я познайомилася з жінкою, яку звуть Вікка.

Маг моргнув, але він знав, що дівчина нічого не помітила. І він посміявся в душі з великої іронії долі.

— Вікка мені сказала, що я відьма.

— Але ж ти не повірила їй?

Це були перші слова, які промовив до неї Маг, відколи вона підійшла. Бріда зраділа, що він її слухав. Раніше вона не була переконана в цьому.

— Повірила, — сказала вона. — І повірила у Традицію Місяця. Але я знаю, що Традиція Сонця мені теж допомогла, коли примусила мене зрозуміти Темну Ніч. Тому я знову тут.

— Тоді сядь і помилуйся видовищем призахідного сонця, — сказав Маг.

— Я не хочу знову залишитися сама-одна в лісі, — відповіла вона. — Коли я була тут останнього разу…

Маг урвав її.

— Не кажи так. Бог перебуває у словах.

Вікка сказала їй те саме.

— А що я сказала не так?

— Коли ти кажеш «останнього», то він і справді може стати останнім. А насправді ти хотіла сказати: «Коли я недавно тут була…»

Бріда стривожилася. Віднині вона муситиме пильно стежити за кожним своїм словом. Вона вирішила сісти й зробити те, що звелів їй Маг, — помилуватися призахідним сонцем.

Спостерігаючи, як заходить сонце, вона, проте, нервувала. До того, як почне сутеніти, залишалося близько години, а Бріда мала ще багато чого сказати Магові й багато про що його запитати. Щоразу, коли вона зупинялася й щось споглядала, її змагало відчуття того, що вона марнує дорогоцінний час свого життя, переставши діяти та спілкуватися з людьми; вона могла б використовувати свій час набагато ліпше, їй ще треба багато чого навчитися. А проте, мірою того як сонце наближалося до обрію, а його промені забарвлювали хмари в золотий та рожевий колір, Бріду починало наповнювати відчуття, що вона жила й трудилася тільки для того, щоб одного дня мати змогу сісти й помилуватися тим, як заходить сонце.

— Ти вмієш молитися? — запитав її Маг через певний час.

Звісно, Бріда вміла молитися. Будь-яка людина у світі вміє молитися.

— У такому разі, коли сонце доторкнеться до обрію, помолися. Традиція Сонця навчає, що люди спілкуються з Богом тільки через молитву. Молитва, слова якої йдуть від душі, набагато могутніша за будь-який ритуал.

— Я не зможу зараз помолитися, бо в моїй душі панує тиша, — відповіла Бріда.

Маг засміявся.

— Лише в душах великих просвітлених панує тиша.

— Але чому я не вмію молитися душею?

— Бо тобі бракує смирення, щоб її вислухати і з’ясувати, чого вона хоче. Тобі соромно вислухати прохання своєї душі. І ти боїшся звернутися з цими проханнями до Бога, бо думаєш, що Він не має часу на такі дрібниці.

Вона милувалася призахідним сонцем, а поруч сидів мудрець. Проте завжди, коли їй випадали в житті такі хвилини, її змагало відчуття, що вона не заслуговує на це.

— Атож, я вважаю себе не гідною. Вважаю, що на духовний пошук спроможні лише люди, набагато кращі, ніж я.

— Цим людям — якщо вони справді існують — не треба нічого шукати. Вони самі є втіленням духу. Духовний пошук призначений для таких людей, як ми.

«Як ми», сказав він. А тим часом він був далеко попереду неї.

— Бог перебуває у високості, так стверджує як Традиція Сонця, так і Традиція Місяця, — сказала Бріда, маючи на увазі, що Традиція одна й лише навчає вона по-різному. — Отже, навчіть мене, будь ласка, молитися.

Маг обернувся прямо до сонця й заплющив очі.

— Ми людські створіння, й ми не знаємо, чого ми варті, Господи. Даруй нам смирення попросити в Тебе, чого нам треба, Господи, бо жодне бажання не є марним і жодне прохання — пустим. Кожен знає, що потрібно для його душі; даруй нам мужність дивитися на свої бажання як на ті, які виходять із джерела Твоєї одвічної Мудрості. Лише збагнувши свої бажання, ми зрозуміємо, хто ми такі, Господи. Амінь.

— А тепер твоя черга, — сказав Маг.

— Господи, допоможи мені зрозуміти все те добре, що відбувається зі мною в житті, й поясни, чому я на це заслуговую. Допоможи мені зрозуміти, що сила, яка штовхає мене на пошук Твоєї істини, це та сама сила, яка надихала святих, і що сумніви, які я переживаю, це ті самі сумніви, що змагали святих, і що слабкість, яку я відчуваю, це та сама слабкість, яку відчували святі. Допоможи мені, Господи, наповнитися смиренням і зрозуміти, що я нічим не відрізняюся від інших людей. Амінь.