Сергій Бут - Листи з того світу

— Ну, що трапилося? Бачу, ви не з порожніми руками, — мовив він із традиційною іронією.

— Я вам дещо приніс, — відповів я, розглядаючи помешкання, вщент напхане старовинними штукенціями. Серед усього найбільше вирізнявся бюст Леніна, але яку цінність він становив для Яші — питати було ніколи.

— Це на вас не схоже, — підколов старий.

— Знаю. Я вирішив зав’язати з антикваріатом.

— Рузю, ти чула?! — гучно спитав торговець, попередивши мене жестом вказівного пальця не втручатись у розмову, але дружина не відреагувала.

Тоді він хутко підвівся й підійшов до креденса.

— Не чує, то й добре, — мовив чоловік, кладучи на стіл невеличку плящину настоянки. — До чаю, зігрітись, аби всяка зараза не чіплялася.

Яша влив у горнята трохи настою і зазирнув мені в очі.

— А тепер урешті-решт розкажіть, що у вас сталось? Я нізащо не повірю, що ви із власної волі відмовляєтеся від такої знахідки.

— Ви праві, — не з власної.

Розповідь про негаразди, що напосіли на мене після смерті хазяйки, забрала багато часу. Довелося викласти інформацію про підозри стосовно ймовірного кривдника, про кроки над головою та відповідь із БТІ, а також про пофарбоване вікно. Завершив я визнанням своєї провини за те, що втрутився у спокій жителів потойбічності.

— Вибачте, що приніс цей портфель вам. Мені і викидати його, і зберігати боязно.

— Ви правильно зробили. Кому я, старий, потрібен? А от вам варто остерігатися — ви граєтеся з вогнем.

Моя голова схилилася під тягарем вердикту мудрого єврея.

— Найгірше, — почав я, — що не знаю алгоритму обчислення цієї задачі.

— Обов’язково дізнаєтеся, — заспокоїв Яша. — Слідкуйте уважно за всім, що відбувається довкола, рано чи пізно прояснення настане.

Я подякував крамарю за підтримку та гостину і покинув помешкання задоволений тим, що вдалося позбутися портфеля в гуманний спосіб.

Наступного дня вийшло сонечко, і з дахів закапало. Під ногами утворилася каша зі снігу та болота, яку активно заколочували пішоходи. Колотив її і я, спацеруючи проспектом уздовж дзеркальних вітрин магазинів.

Я став схожий на привида.

Схудлий від нерегулярного харчування, втомлений від постійного недосипання, зі скляними очима… Я мало нагадував колишнього себе, навіть у найгірші часи.

«Що трапилося? Куди поділася моя впевненість і твердість? Невже все котиться шкереберть? Ну і біс із ним, нехай котиться! Я не зійду з дороги! Рано чи пізно все проясниться і хтось переможе: або я, або мене», — підбадьорений власними розмислами, я увійшов до під’їзду і спокійно піднявся на третій поверх.

Я не зразу второпав, у чому справа. Як завжди, ключ легко обернув серцевину замка, двері піддалися, прочинилися, але за мить застопорилися, ніби хтось із тамтого боку підпер їх плечем. Я натиснув сильніше, досі не усвідомлюючи причину опору, і тільки, коли почувся металевий скрегіт, мене осінило: на дверях висів запобіжний ланцюжок, накинутий зсередини!

Мені забракло кисню. Я почав жадібно ковтати повітря, задкуючи від дверей до сходів. Страхові увірвався терпець.

— А-а-а! — заверещав я на все горло.

Я летів із реактивною швидкістю, не помічаючи перешкод. Місив ногами брудну кашу, але не зупинявся ні на секунду, поки не забіг до відділку. Махнув через турнікет, нічого не пояснюючи черговому, і вдерся до кабінету капітана. Слідчий спантеличено схопився за кобуру.

— Облиште! — крикнув він черговому і двом сержантам, які примчали відразу за мною. — Це до мене, усе гаразд.

Міліціянти залишили кабінет, а капітан підійшов до мене і, ухопивши за лікті, почав так трясти, що голова мало не злетіла з в’язів.

— Що з тобою?! Ти чого? Що сталося? Ну ж бо, говори!

Виявилося, мене здолала німота. До того ж серце, розбурхане адреналіном, розривало груди. Слідчий дав мені склянку води і всадовив у крісло. Страшні корчі скрутили м’язи, і я впав на паркет, зціпивши від болю зуби. Капітан неабияк злякався і кинувся у коридор, гукаючи про допомогу. На щастя, напад швидко минувся.

— Ну кажи, що сталося? — згорав від нетерплячки правоохоронець.

— Одягайтеся. Ходімо.

Жодних пояснень слідчий не почув, поки ми не піднялися на третій поверх. Причинені двері змусили капітана вихопити пістолет і вгатити по них ногою. Кільця ланцюга розлетілися підлогою, двері гримнули об стіну і ми ступили в передпокій.

Стоячи за спиною міліціянта, я відчував його переляк. Наслухавшись розповідей про гостя з іншого світу, він не міг приборкати хвилювання.