Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Дизайнер обкладинки Юлія Маланьїна
© Бутинець С., 2017
© Shutterstock / Alvaro German Vilela, обкладинка, 2018
© Depositphotos / igor_igorevich, I_g0rZh, duha127, обкладинка, 2018
© «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2018
© «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2018
Присвячується засновникам фестивалю «Червона рута», а також безсмертним лідерам культових груп незалежної України «Брати Гадюкіни» і «Скрябін» — Кузі та Кузьмі
Коли карета швидкої допомоги зупинилася перед входом лікувального закладу, вечірнє небо вибухнуло громом. Гуркіт розбудив віконні шиби, що мирно спочивали в старих дерев’яних рамах; позганяв з ліній електропередач птахів, які облюбували це місце для спозирань за подвір’ям шпиталю, яким час від часу прогулювалися збідовані люди з однаково сірими обличчями. Хмари згущалися над психлікарнею і її пацієнтами.
Із пташиного пункту спостереження добре проглядалось, як з водійського місця машини вискочив моторний чоловік і поспішив до задніх дверей, аби встигнути передати «вантаж» до початку зливи. Укотре загриміло. Блискавиці залили світлом фасад будівлі саме в той момент, коли на її порозі з’явилася Постать у білому.
Заклопотаний водій звернувся в пітьму коридору, підганяючи свого візаві швидше зреагувати на його прохання.
— Ну ж бо, годі вирячатися в небо! Забирайте цього скаженого і чорт із ним!
Нарешті Постать перетнула поріг лікарні й набула рис худого чоловіка з вузькими щілинами замість очей. Наступної секунди в неї прорізався тонкий голос, схожий на писк:
— Шрек на щитовій застряг. Запобіжники в грозу стріляють, — пояснив кощавий і запитав: — Що за клієнт?
— Шукав у церкві захисту від привиду. Що цікаво, у водолазному костюмі! — водій кахикнув, ховаючи в піднесеному кулаці сміх, який виривався з грудей, щойно згадував причину шпиталізації свого пасажира. — Накачали снодійним — і до вас.
— За адресою, — констатував санітар у білому й додав: — Зараз усе буде.
Водій безсило махнув рукою. Він сперся на машину й поліз до кишені по цигарки, аж раптом з’явилося світло, повернувши йому надію на швидке розв’язання проблеми, що й досі була в кузові його автомобіля.
— Щасливчик, — констатував санітар, демонструючи в щойно відновленому електроосвітленні своє страшенно худе обличчя.
— У сорочці народився, — відказав водій, наступної миті вже шкодуючи про свою репліку. Справа в тім, що її заперечив напарник худющого санітара, могутня статура якого з’явилася на порозі й прокоментувала слова водія:
— Жаль, що не в гамівній.
Автор жарту мав неабиякий бас і кремезну статуру, здатну повністю перекрити вхід до клініки. Його худий товариш голосно розсміявся, потураючи дотепності колеги.
Велетня прозивали Шреком. Як і його напарник, він був у білому халаті, на тлі якого шкіра і справді віддавала зелено-яблучним відтінком, як у мультиплікаційного героя. Ці двоє працювали в психлікарні санітарами й підпорядковувалися лиш одному начальникові, який вершив долі всіх пацієнтів, включно з новоприбулими.
Град, що посипав з неба кришталевим бісером, підігнав чоловіків заходитися коло непритомного пацієнта. Водій скочив у кузов — і під його вагою машина захиталася на стареньких ресорах. Кілька разів гойднувшись, із кузова «вистрибнув» край нош, до яких було прив’язане людське тіло, укрите білим простирадлом.
— Давай хутчіш! Чого ти там шпортаєшся? — підганяв водія Шрек, не забуваючи про напарника. — Чахлий, бери в ногах, я голову перехоплю.
Шрек допоміг напарнику вийняти ноші, а відтак перебрав естафету у водія — пацієнт опинився в «надійних» руках.
Водій мерщій попрощався й сів у машину. Посигналивши наостанок, він виїхав з території лікарні, щасливий припинити спілкування з працівниками психушки. Санітари ж поквапилися з новоспеченим пацієнтом у коридор.
У руках дужих чоловіків, звиклих щодня таскати схожі вантажі, ноші маятником розгойдувалися назад-уперед. Вони пропливали над лінолеумом з ромбуватим візерунком, пливли між чистих, охайних стін і під акуратно вибіленою стелею. Їхній пасажир жодним чином не реагував на хитання свого човника, аж поки ноші не пришвартували коло обшарпаної хвіртки, звареної із заржавілої арматури.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу