Сергій Бут - Листи з того світу

— Один хотів дізнатися результати футбольних матчів. Другий запитував про вірність дружини.

— Цікаво, — вирвалось у мене.

Останнє слово виказало мій інтерес, чим Альберт успішно скористався.

— Можна у вас ще дещо попросити?

Я мовчки глянув на велетня.

— Чи не могли б ви перевірити алібі цього спортсмена? А я взявся б за іншого.

Деякий час ми мовчки дивилися один на одного, та цього мені вистачило, щоб ухвалити рішення:

— Гаразд, я вам допоможу.

Велетень потис мою руку і пішов, не сказавши більше ні слова. За якусь мить він розчинився в натовпі, й лише голова, як поплавець, то пірнала, то знову виринала над людьми. Сповна насолодитися цим видовищем завадив мобільний — телефонувала мама. Як завжди, розмова почалася з її розвідки про мою науку та життя. Я ж розпитував про здоров’я. Сьогодні мати сповістила важливу інформацію:

— За місяць — нове обстеження. Воно остаточно визначить мій стан…

Мамині слова відбилися в мені луною.

— Тато не телефонував? — продовжила вона свій допит.

— Ні, він у морі. І, мабуть, нескоро зателефонує, — додав я і поспішив закінчити розмову, що сіяла в ній сумніви щодо татової долі. — Гаразд, мамо, радий був чути. Я зараз на роботі, не можу говорити.

Зв’язок обірвався. Прийшло усвідомлення того, що натягувати струну брехні ставало дедалі небезпечніше. Потрібна точка відліку, що дасть змогу розкрити правду, хоча б частково. Такою точкою могли стати позитивні результати її обстеження. Протриматися б іще місяць!

Щоб приборкати емоції, я подався гуляти містом. Заглибившись у роздуми, ходив уздовж трамвайних колій до самого вечора. На зворотному шляху зателефонував Петрові. Будучи футбольним уболівальником, він міг допомоги мені в пошуках зловмисника. Сологуб, за словами Альберта, робив ставки на футбольні матчі, а отже, любив цей спорт. Любиш футбол — ходиш на матчі улюбленої команди. Без сумніву, це — львівські «Карпати»!

— Привіт, не зайнятий? — спитав я Апостола.

— Привіт, ні.

— Хочу тебе спитати, коли «Карпати» гратимуть?

Згадка про улюблений клуб оживила Петрика, і він узявся агітувати мене за найближчий матч «Карпат».

— У суботу гратимуть із донецьким «Шахтарем». Вони наші закляті суперники — буде на що подивитися. Крім того, «Завжди вірні» таке шоу збираються влаштувати — не пожалкуєш!

— Гаразд, візьми для мене квиток. Павло як?

— Добре, до науки готується. Ти теж не забувай про університет, скоро навчання.

— О’кей.

Університетом я мав намір зайнятися пізніше, попереду ж була субота і футбольний матч.

Кінець тижня видався спекотним. «Бабине літо» щосили намагалося реанімувати гарячу пору року, попри її календарну смерть. Містом літали пастки у вигляді прозорих павутин, у які час від часу потрапляли перехожі. Ніхто не ображався на цю примху природи, адже всі знали, що це — останній подих літа, останні теплі дні цього року, і можливість поніжитися в них нівелювала будь-які незручності.

Сонячне проміння загнало мене в тінь високого клена, звідки я продовжив стежити за будинком Сологуба. До початку матчу залишалося три години, а мій підозрюваний не з’являвся. Поступово закралася думка, що обраний шлях — хибний і не принесе успіху, але, на щастя, у цей момент із під’їзду вийшов високий чоловік, одягнений у зелену футболку львівського клубу. Дочекавшись, коли відстань між нами збільшиться до десяти кроків, я рушив за ним, обдумуючи, яким чином налагодити контакт.

Сологуб сів у тролейбус, що в нього вскочив і я, коли транспорт уже збирався рушати. Без жодних проблем я виловив із натовпу необхідного пасажира і, не гаючи часу, підійшов ближче.

— На футбол?

Чоловік зміряв мене байдужим поглядом.

— Ага, — відповів, повертаючись до вікна.

— Як думаєш, переможуть чи ні? Бо я хочу зробити ставку, але досі не визначився.

Із того, як смикнулися його плечі, стало зрозуміло, що слова підібрано правильні. Чоловік озирнувся і приязно відповів:

— На наших кофік менший, але ми вдома граємо — це плюс.

— Бачу, ти трохи метикуєш. Теж граєш на «тоталі»?

Сологуб ствердно кивнув головою.

— Я навіть якось до ворожки ходив, — прошепотів він.

На якусь мить усе довкола завмерло: не їхав транспорт, не гомоніли пасажири, не пливли небом хмари, завмер і я. Правда була поруч, і я готувався прийняти її, якою б вона не була, але Сологуб, захопившись своїми азартними подвигами, не втомлювався розповідати про злети й падіння на цій арені. Так ми дісталися центру і, не зволікаючи, попрямували до букмекерської контори. Щоб не викликати зайвих підозр у свого нового знайомого, я теж зробив ставку, обравши фаворитом львівський клуб. До матчу залишалося трохи більше години, і ми поквапилися на автобус.