Вадим Собко - Справа прокурора Малахова

З заводу він пішов, ні на мить не затримавшись, і весь вечір провів, як звичайно, розмовляючи з мамою і читаючи. І спати він ліг, як завжди, об одинадцятій, а заснути не міг. Перед очима, не зникаючи, стояла лабораторія.

А що, коли їм таки вдасться здобути цю пластмасу, коли буде удача?

Ігнатьєв навіть сів на ліжку, такою несподіваною і неприпустимою була ця думка.

Та ні, в нього просто розходились нерви. Треба лягти, щільно заплющити очі і почати рахувати, уявляючи собі, як виглядає кожна цифра. Тоді зникнуть непотрібні, тривожні думки і прийде сон.

Цей метод вже давно було перевірено, але тепер і він не міг допомогти. Ігнатьєв акуратно рахував і уявляв цифри, а вони з’являлися на фоні лабораторії, і цей фон неможливо було ні стерти, ні забути. Він дійшов майже до чотирьох тисяч, роздратовано плюнув у темряву і знову сів на ліжку. Фосфоричні стрілки годинника показували чверть на четверту. Безглуздя! Невже він так і не зможе заснути? Встав із ліжка, випив води, глянув у вікно — темрява, осінь.

А що коли вони таки здобудуть пластмасу? Адже там працюють добрі інженери, звичайно, до Ігнатьєва їм далеко, але все-таки освічені люди. Вони здобудуть пластмасу, і ніхто навіть не згадуватиме про нього, першого винахідника.

Ігнатьєв підскочив, і, тремтячи, ніби хворий в лихоманці, став одягатись.

У темряві руки не попадали в рукава, гудзики не хотіли застібуватись — весь світ повстав проти Ігнатьєва.

Мабуть, найвірніше було б зараз знову лягти в ліжко, прийняти люмінал і заснути. Він спинився на цій думці, але зразу ж відкинув її — ні, йому треба все побачити на власні очі, переконатися, без того він не засне.

Тихо, навшпиньках, боячись розбудити маму, Ігнатьєв вийшов з кімнати, в коридорі накинув плащ і тихенько, щоб не клацнути замком, закрив за собою двері.

На сходах спинився, прислухався. Ні, здається, мама нічого не почула. От і добре.

Ніч зустріла його свіжим холодком. Вулиці міста були пустельними у цей нічний час і дивно широкими. Інженер глянув на рожевочорне небо, підняв коміра і швидко пішов до гаража.

Коли він спинився біля брами заводу, великий електричний годинник показував п’яту. «Москвич» лишився на своєму звичайному місці, а Ігнатьєв майже бігом рушив до корпусу лабораторії. Біля дверей примусив себе не поспішати, щоб ніхто не міг помітити його хвилювання.

Знайомими вичовганими сходами пройшов на другий поверх і обережно, стараючись не привертати нічиєї уваги, протиснувся у кімнату, де було змонтовано пульти управління. Вилаяв сам себе: немов злодій лізе, щоб побачити випробування власного винаходу, але сміливішим от того не став.

У чималій, ясно освітленій блакитномолочними лампами денного світла, кімнаті, біля пультів управління сиділо троє людей. Марія Іванівна стояла посередині, дивлячись на показники приладів. Вона озирнулася на Ігнатьєва, але не сказала нічого.

— Дозволите? — запитав винахідник.

— Прошу, — відповіла Басова, не відриваючи погляду від циферблата, де тремтіла, повільно пересуваючись, довга чорна стрілка.

Ігнатьєв підійшов ближче. Навіть у маячінні не могло б йому привидитися, що цю реакцію можна вести на таких несамовито напружених режимах. Вони насмілилися все змінити, підвищили температуру, збільшили тиск, вони зробили все для того, щоб був вибух! Що це — божевілля чи азарт гравця, якому вже немає вороття? Як вчасно він, Ігнатьєв, одмежувався від цього досліду.

Стримуючи хвилювання, лаючи себе за ту мить, коли вирішив їхати на завод, і все-таки неодмінно прагнучи переконатися у власній правоті, він попросив дозволу глянути в журнал.

— Прошу, лежить на столі, — не відриваючи уважного погляду від повільного, рівномірного руху стрілки, дозволила Басова.

Він сів до столу, розгорнув великого зошита у твердій оправі, вп’явся в нього очима.

«Журнал перебігу досліду № 2, винаходу К. П. Ігнатьєва», прочитав він на першій сторінці і швидко, ніби прочитав щось неприємне, перегорнув її.

Далі йшли довгі рядки цифр і формул, і на п’ятнадцять хвилин Ігнатьєв взагалі забув, де він.

Прочитав усе до останнього запису і глянув на Басову. Вона сиділа, осяяна ясним світлом, і сиве волосся її блищало. Велика лев’яча голова трохи схилилася до пульта.

На красивому обличчі ні хвилювання, ні вагання, тільки певність, холодна і переконану певність.

Ігнатьєв швидко перегорнув журнал і відклав його. Ні, він ні в чому не помилився. Тепер цей винахід можна назвати ігнатьєвським тільки з величезною натяжкою. Тепер ясно, чому Басова дозволяє собі провести дослід на такому божевільному режимі. Її інженери, навіть прізвищами яких ніколи не цікавився Ігнатьєв, усе переробили, переставили на тверді рейки, і замість гіпотези, яку ще треба довести, тут іде надійний, майже виробничий процес. Ігнатьєв бачив, що і пластмаса сама тепер зміниться, буде вона, напевне, пластичнішою, але від того не менш міцною. І це зробила Басова зі своїми друзями, і тут йому нічим похвалитися.