Вадим Собко - Справа прокурора Малахова

«…Формальне ставлення до своїх обов’язків завжди призводить до відставання, до звуження виднокругу, а, кінець кінцем, до нерозуміння тих завдань, які поставив перед нашою промисловістю двадцятий з’їзд…» — це інженер з шахти «Столянка» подає свій голос.

«…Малахов схожий на міліціонера, який штрафує спортсмена, що кинувся на допомогу потопаючому, бо на тому місці стрибати у воду заборонено…» — це він уже чув, це в когось відгукнулася думка Івана Зуба.

— Товариші, — хотів тоді вигукнути Малахов, — подумайте про державу, про її інтереси. Адже викинуто півмільйона, і ніхто не знає, чи не полетять знову в прірву гроші. Ніхто не може сказати, чи буде успіх у другому досліді.

Чому ж він не сказав цього? Чому аргумент, який весь час здавався сталево-переконливим, завжди повергав супротивників і надійно підтримував самого Малахова, тут, на бюро обкому, раптом самому прокуророві здався дрібним і діляцьким, позбавленим усякої перспективи. Він навіть виголосити його не наважився, надто дрібно виглядало б це після всього сказаного. А це ж було його незламне переконання, він стояв на ньому завжди і певен був — стоятиме до смерті.

— Чому ж усе змінилося? Чому?

Місто внизу мерехтіло вогнями, жило вдень і вночі, працювало, не знаючи спочинку. Він любив це велике місто, любив його вулиці і заводи, його заклопотаних людей… Як же трапилося, що саме тут, в улюбленому місті, якому він віддав усі сили душі, довелося почути такі дошкульні слова.

— До булави треба голови.

Це сказав Ляшенко, секретар парткому хімзаводу, а Малахов не знайшов слів для відповіді і тільки похилив голову.

— От хочу я тебе добре зрозуміти, Малахов, — каже перший секретар обкому, — і важко мені це зробити. Невже не зрозумів ти всього, що на двадцятому з’їзді відбулося? Про відновлення ленінських норм життя, про повагу до людини, до нашої радянської людини, до її прав, до її почуттів, до її чесності? Чи, може, ти ще не подолав інерцію тих лихих часів, коли деяким діячам, вже засудженим радянським народом і партією, здавалося, що свобода людини, це так, якась дрібниця, що права людини, конституцією гарантовані, взагалі не варті уваги? Доведеться добре подумати тобі про це, Малахов, а заодно і товаришеві Губанову, який, не розібравшись глибоко, все це неподобство дозволив. Чому ти, Малахов, так не віриш людям? От що я насамперед хочу зрозуміти. Чому тобі здається, ніби довкола тебе ходять тільки злочинці? Адже Басова ясно сказала — ми думали про вибух і зробили все, щоб його не було, щоб люди були в безпеці. І це не слова, це в їхніх розрахунках записано. Я сам перевірив. І ще одного я не можу зрозуміти: чому ти, коли в тебе вагання з’явилися, до партії не звернувся, до своїх товаришів не прийшов, не порадився. Чому все сам вирішив, наперекір радянським законам людей до тюрми посадовити наважився…

— У мене були всі підстави, — тихо сказав Малахов, — я можу назвати вам усі статті закону. Я захищав державні інтереси.

— Статті ти можеш назвати і формальні підстави ти знайшов, а от справжніх підстав не було в тебе. Про державні інтереси ти думав однобоко, вузьколобо. І здавалося тобі, ніби ніхто більше про ці інтереси не думає. Ти уявив себе неперевершеним борцем за інтереси держави і повірив лише в себе і в свої непогрішимі дії. Якщо хочеш знати, Малахов, культ особи починається саме тоді, коли людина починає уявляти себе розумнішою і принциповішою за партію. От і з тобою таке трапилося. Ніколи це не приводило до добра. Добре, що зразу тебе спинили, не дали розійтися. Багато шкоди ти міг би наробити, Малахов. А нам всім, товариші, із справи прокурора Малахова багато висновків доведеться зробити…

Що він говорить? Значить, це вже звучить як «справа прокурора Малахова»? Значить, він уже підсудний?

— Я розумію свою помилку, — тихо сказав Малахов.

— Добре, коли розумієш, та чомусь цілковитої певності в мене немає, — говорить далі секретар обкому. — І до справи прокурора Малахова нам ще доведеться повернутись, добре перед тим подумавши, звичайно. Ще не знаю, як ми цю справу вирішувати будемо, наперед казати нічого не хочу, добре в усьому розібратися треба. А тобі, Малахов, тільки одне сказати можу: якщо над своїм теперішнім рівнем зможеш піднестися, якщо формалізм і самовпевненість свою зламати зможеш, — залишишся комуністом. А не зумієш стати на рівень вимог партії, не збагнеш того, який творчий порив володіє зараз нашим народом, не ображайся на нас… Закони порушувати ми нікому не дозволимо, і за порушення їх завжди, рано чи пізно, відповідати доводиться. Хочеш говорити?