Леонід Скрипник - Інтеліґент

Друга причина формулюється коротко й догматично, коли ви, товаришу-мужчино, розбиті, розчавлені, переможені – не йдіть до жінки. Особливо до тієї, що вас любить… «Із щитом, чи на ньому» – це найяскравіша в історії проява жіночої суті.

Марія Савівна обмірковує справу. Думки виразно стають щораз тривожніші. Марія Савівна сплеснула долонями й звернулася до Інтеліґента.

Звичайно – цілком реальні передбачення…

Рука начальника, озброєна товстим червоним олівцем, шукає в списку співробітників прізвище Інтеліґента. Знайшла і викреслила…

Я не знайомив вас досі з моїм героєм офіціяльно. Ви знаєте все його життя, але не знаєте першого пункту його анкети: ім’я, по батькові, прізвище…

Я і не буду вас знайомити. Кожен з вас сам знає цей перший пункт. Я не протестуватиму, коли відповідей буде стільки, скільки читачів…

Словом, Марія Савівна сконкретизувала свої острахи і в сконкретизованому вигляді виклала їх моєму героєві, з безпосередністю, що теж являє собою одну з розповсюджених жіночих ознак… Така безпосередність, з’єднана з твердістю, звичайно, річ, що заслуговує на всіляку пошану. Результати можете бачити…

Інтеліґент остаточно втратив рівновагу. Ряд безпорадних жестів – гнів, страждання, розпач, безсилля. Схопився руками за голову, кинувся в фотель. Схоплюється, ступає кілька кроків по кімнаті. Раптом повертається до дружини. Простягає обидві руки, щось говорить з гіркою доганою. Не договорив, знову повернувся спиною, знову схопився руками за голову. Розпачливий жест рукою в бік дружини: «залиш мене самого!..»

Бачили? – Поведінка, що заслуговує на всіляку пошану, – зовсім не завжди має хороші наслідки.

Мій герой переживає дуже складний настрій. Він, стурбований реальними передбаченнями дружини, бо й сам про них думав давно. Це ж – зрозуміла річ, зрозуміла для всіх, крім… дружини… Мій герой справедливо обурений і ображений: так просто ж було їй зрозуміти, що говорити про це – груба нетактовність. Він мав цілковите право чекати на співчуття, на ласку, на заспокоєння…

І ще раз скажу: розуміння дорожче за кохання…

І ще раз скажу: не йдіть до женщини, коли ви переможені…

Особливо – не йдіть до жінки, що вас кохає… Все це я повторюю для того ще, що хоч би ви прочитали сто «Інтеліґентів», все одно ви на ці істини на практиці не зважатимете. Не тому, звичайно, що ви тупі й зрозуміти не можете, а тому, що не можна людину переконати в тім, у що вона вірити не хоче…

Куди ж іти? – Це ви запитуєте… А хіба обов’язково треба йти? – Це я запитую…

Коли треба – ідіть до женщини. Кажуть люди давно, що за найкращого товариша для мужчини може бути лише женщина…

Шукайте. – Чи знайдете? – Мабуть, ні. Саме тому – шукайте. Беріть приклад з мого дорогого героя.

Марія Савівна схвильована й ображена…

Річ проста: говорять і навіть думають вони приблизно однією мовою, але відчувають – цілком різно. Оце й є причина…

Ми ставимося до нашого мислення з величезною офіціяльною повагою. Ми часто буваємо щиро переконані, що наш хазяїн – мозок. – Це тільки тому, що в нас його ще мало. Так мало, що дуже багатьом удається впевнити себе, що його багато. Не вірте навіть собі в цьому. – Це небезпечна помилка…

Більшість людей процес відчуття називають здебільшого «думання». Чи звернули ви увагу на те, як надзвичайно часто ми чуємо навколо себе слова: «я думаю». Можна подумати, що ми живемо вже в справжньому світі розуму. Не вірте. Дев’ятсот дев’ятдесят дев’ять чоловіка з тисячі думають дуже рідко. Але вся тисяча постійно, безперервно щось та відчуває…

Тільки три стихії здатні створити спільну мову почуттів: страх, пристрасть, голод… Відома річ, давно відома, але практичних висновків робити з неї люди не хотять. Тим гірше. Проте – товкти воду в ступі як відомо, багато хто вважає за роботу благородну… Мій герой – не сам. Далеко не сам!

Інтеліґент кинувся в крісло спиною до дружини. Кинув голову на спинку. Знову махнув рукою: «йди!» Дружина було ступила крок вперед. Зупинилася. Тихо обернулася й глибокозасмучена і ображена вийшла з кімнати…

Цей епізод, що має назву остільки поетичну, можливо, здається вам трохи несподіваним. Не поспішайте з висновками, хоч вони й очевидні. Правильніше – не поспішайте з висновками саме тому, що вони очевидні. Очевидність часто буває річ дуже непевна.

Інтеліґент підвівся. Коротко глянув на двері. Трохи потягнувся, поправив піджак, подивився на годинник.