Леонід Скрипник - Інтеліґент

Керсправ читає записку Інтеліґента. Подумав. Глянув на секретаря й розвів руками, що ж, мовляв, поробиш – цілком справедливо…

Кур’єр приносить начальникові перо. Начальник вставляє його в ручку.

Керсправ устає, бере ордер і разом з секретарем виходить.

Начальник підписує папірця. Входять керсправ і секретар. Начапьник дає папірця секретареві. Той здивовано дивиться на підпис. Керсправ передає начальнику ордер і записку Інтеліґента. Начальник читає з виглядом, що не провіщає нічого доброго. Віддає наказ секретареві, і той виходить.

Начальник звертається до керсправ. Сказав щось коротко і рішуче. Керсправ здивовано знизав плечима, образився і теж пішов.

Секретар підходить до Інтеліґента, передає наказ. Інтеліґент підводиться. На його обличчі – спокійне задоволення…

Бо що може дати більше задоволення благородному серцю, як усвідомлення виконаного обов’язку і тверда віра в справедливість начальства?..

Секретар єхидно всміхається.

Секретар – нехороша людина. Він – не ідеаліст…

Інтеліґент обсмикнув піджак, глянув на секретаря.

«Світ – наше уявлення». Мій благородний герой бачить:

Обличчя секретаря стало дуже гарне, надзвичайно приємне, а посмішка – дуже поважна…

Начальник перечитує записку Інтеліґента і постукує по столу пальцями…

Справжній лев, чекаючи на здобич в своєму лігві, оттак постукує по землі своїм хвостом…

Інтеліґент разом з секретарем підходить до дверей начальника. Інтеліґент входить спокійно й самовпевнено.

Секретар лишається біля дверей і слухає… Екран темніє…

Делікатність почуттів у режисера – це щось надзвичайне… Тому він зберігає й ваші ніжні почуття, які інакше мусіли б витримати жорстокий іспит, спостерігаючи брутальну зустріч брутального життя з благородним ідеалізмом, при чім в цій зустрічі брутальне життя тяжко побиває благородний ідеалізм… Тяжке видовисько!

Екран ясніє. Секретар відскочив від дверей…

З дверей виходить Інтеліґент. Пригнічений і обурений. В жмені щось міцно тримає. Секретар співчутливо запитує. Інтеліґент похмуро глянув на нього…

Секретарева посмішка – верх паскудства і єхидства…

Світ, знаєте, це наше уявлення!..

Інтеліґент щось буркнув і пішов.

Секретар глузливо посміхнувся…

Інтеліґент у себе в кабінеті. Висипав з жмені на стіл купку дрібних шматочків паперу. Сумно подивився на них. Обурено стукнув кулаком по столу, вилаявся, комусь погрозив кулаком… Сів у крісло і з обличчям людини, що її найкращі почуття глибоко ображено, взявся складати клаптики паперу.

Тяжко, дорогий читачу! Дуже тяжко! Така виняткова робота, такі надзвичайні результати цієї роботи, що ви могли бачити на власні очі – навіщо?..

Але, ні! Ідеалізму ще не знищено. Героїчна віра ще жива…

Авжеж є ще правда в радянській республіці?!.

Інтеліґент іде вулицею з портфелем. Його хода й вигляд усієї постаті просякнені упевненістю, що є ще правда в радянській республіці. У одного парадного спиняється і дивиться вгору.

Вивіска: «Відповідна установа»…

Інтеліґент підходить до столу якогось товариша, читає табличку над столом:

Табличка: «Товариш, якому відати належить».

У товариша, що сидить за столом, надзвичайно розумне, справедливе і приємне обличчя – до того, виразно партійне…

Товариш дуже уважно приймає від Інтеліґента цілий зшиток. Швидко переглядає. Інтеліґент безперервно говорить, пояснює, лементує, розкриває душу.

Товариш слухає, переглядаючи документи. Спинився на одному з них. Інтеліґент гаряче підкреслює необхідність особливої уваги.

Аркуш паперу, на якому накладено в порядку шматочки подертої начальником Інтеліґентової записки.

Товариш, трохи приголомшений зливою слів, люб’язно, але поспішаючи, щось говорить Інтеліґентові.

Інтеліґент задоволено вклоняється. Поговорив ще трохи й пішов…

Товариш, якому відати належить, серйозно взявся до Інтеліґентового зшитку.

Інтеліґент у своїй установі проходить до свого столика в загальній кімнаті. Хода і вираз обличчя – імператора в засланні. Інтеліґент підійшов до свого столика.

Над столиком табличка: «Діловод».

Інтеліґент гірко усміхнувся.

Сів у позі величного спокою…

Бо підносить нас незаслужена образа…

Мойому героєві ввижається: Море. Острів. Поперек острова напис «Св. Олена». Посередині стоїть його товариш – Наполеон… Бо аналогія ж повна. Невдячне людство не вміє цінувати своїх геніїв…