Леонід Скрипник - Інтеліґент

Ще раз попереджую проти спішних висновків. – Ця гра є цілковита щирість. Інакше ж яка рація грати? Це – творчість, височінь якої іноді стає надлюдська, божественна, бо, проти всякої логіки, високо культурна тонка людина може творити речі з нічого, точнісінько, як Бог створив всесвіт!

В більшості випадків уживають методи психічного мікроскопу. Щиро рекомендую. В крайнім разі – хоч добра люпа: і через неї розглядаючи маленький прищ, можна уґрунтувати свою певність того, що у вас рак чи саркома… Прекрасна причина для трагедії, найвищого з театральних мистецтв!

Театр для себе – гра, звичайно. Але в цій грі витончені душі досягають висоти, неприступної для жадного актора звичайного театру. На жаль, ці досягнення лишаються невідомі для людства. Часто навіть – для партнера…

Як бачите, я був правий, попереджуючи вас проти спішних висновків…

Мій герой – справжній майстер цього рафінованого мистецтва «розгойдування», створення блискучих психічних афер, бронзових страждань… Прекрасне, надзвичайне мистецтво! – Скажіть, що може бути кращого, як трагедія, що дає можливість пережити всі високі й благородні почуття справжньої трагедії, і що її можна в усякий момент ліквідувати таким приступним для всіх трудящих засобом, як звичайна пудра?

Я сам відповідаю – нічого! Є ще одна відміна цієї гри. Її назва трохи незграбна, але я не зумів добрати кращої: «підкидати догори курча і чекати, що воно полетить орлом»… До цієї відміни мій герой береться зараз…

Невеличка скромна кімнатка. На канапці, забравшися на неї з ногами, сидить з книжкою дівчина років двадцяти. Гарненька. Відірвалася від книжки, обернулася в бік дверей і весело гукнула «заходьте». Не підводячися з канапки, потяглася назустріч Інтеліґентові. Ніжний, довгий поцілунок.

Інтеліґент сідає на канапку. Запалює цигарку…

По виразу його обличчя, по його руках, ви бачите, що він – це чесний, розумний чоловік, якого не розуміють, гнітять, цькують… Роля красива, меланхолічна. – Правда, зараз ніхто не наважиться сказати, що мій герой грає ролю, бо ви всі знаєте, що мій герой і справді таки такий чоловік… В усякім разі, пам’ятайте твердо, що, не забувши, що наш ґрим є ґрим, не забувши про люпу між вашим оком і маленьким прищем – ви не досягнете успіху… Правда, ви ніколи не забудете про те, що тримаєте в руках люпу, – але ж у цьому головна вигода цієї гри!..

Дівчина стурбована інтеліґентовим настроєм, голубиться до нього, розпитує. Інтеліґент гірко всміхнувсь, безнадійно махнув рукою. Дівчина домагається. Інтеліґент швидко поступається, починає розказувати. Як завжди, скоро захоплюється, ораторує…

Чому він так охоче розказує зараз те, про що не хотів розказувати вдома?.. Наївне запитання! – Аджеж цей епізод називається «рідна душа»!..

Інтеліґент говорить.

Повторюються кадри виступу Інтеліґента на загальних зборах з доповіддю про раціоналізацію. Але Інтеліґент в цих кадрах ще більш надхнений, а слухачі ніяк не сплять. Навпаки – вони уважні, а дехто й захоплений…

«Раціоналізація».

Інтеліґент ораторує в кімнаті у дівчини. Дівчина слухає уважно й серйозно.

«Нормалізація».

Інтеліґент говорить. Дівчина намагається слухати уважно.

«Стандартизація».

Дівчині стає трудно бути уважною.

«Фордизація».

Дівчина розглядає власні руки.

«Тейло…»

Інтеліґент раптом подивився на руки дівчини. Дівчина нігтем мизинця чистить ніготь на другій руці.

Дівчина, як тільки Інтеліґент зупинився, раптом розняла руки. З невинним і уважним виразом обличчя швидко підвела голову. Маленька павза. Інтеліґент підібрав губи. Помовчав і починає говорити знову – трохи стриманіше…

«Тейлоризація».

Дівчина чемно дивиться в рот Інтеліґентові. Інтеліґент знову потроху розходиться.

Дівчина вмостилася якнайзручніше. Дивиться невідступно на Інтеліґента. На обличчі щира нудота. Інтеліґент гаряче говорить.

З’являються найскладніші таблиці, діяграми, графіки.

Інтеліґент витягає бльокнот і олівець і починає креслити, пояснюючи…

Дівчина знову змінює позу. Вигляд безнадійно нудний… Раптом з’являється рятівна ідея. Дівчина схоплюється, доторкується рукою до Інтеліґентовоґо плеча й біжить у другий куток кімнати.

Інтеліґент, зупинений на півслові, спантеличений і ображений.

Дівчина повертається з коробкою цукерок. З веселим виглядом влаштовується зручненько поруч Інтеліґента. Вибирає собі цукерку і кокетливо частує Інтеліґента. Інтеліґент махнув рукою. Усмішка, просякнена гірким, але мужнім стражданням. Знизав плечима (що там, мовляв, розказувати – нецікаво, видно)… Дівчина протестує, кокетує, ласкавиться, робить обличчя маленької дівчинки.