— О, з приємністю! — вигукнув невідомий. — Тут так хороше під липами, а я, до речі, ніде й не поспішаю.
— От що, Мишо, — зашепотів поет, відтягнувши Берліоза убік, — він ніякий не інтурист, а шпигун. Це російський емігрант, що перебрався до нас. Питай в нього документи, бо втече…
— Ти так гадаєш? — стривожено прошепотів Берліоз, а сам подумав: «Таж він має рацію!»
— Можеш мені вірити, — засопів йому на вухо поет, — він дурника вдає, щоб випитати про дещо. Ти ж чуєш, як він руською говорить, — поет говорив і скоса поглядав, пильнуючи, щоб невідомий не втік, — ходім затримаймо його, бо втече…
І поет за руку потягнув Берліоза до лави.
Незнайомець не сидів, а стояв край неї, тримаючи в руках якусь книжечку в темно-сірій палітурці, цупкий конверт із добрячого паперу та візитівку.
— Вибачте мені, що в запалі нашого спору я забув відрекомендуватися вам. Ось моя візитівка, пашпорт і запрошення приїхати до Москви на консультації, — вагомо промовив невідомий, проникливо дивлячись на обох літератів.
Ті знітились. «От чорт, чув усе…» — подумав Берліоз і чемним жестом показав, що в вказуванні документів немає потреби. Поки іноземець совав їх редакторові, поет встиг розгледіти на картці надруковане іноземними літерами слово «професор» та першу літеру прізвища — подвійне «В» — «W» [26].
— Дуже приємно, — тим часом зніяковіло бурмотів редактор, і іноземець сунув документи до кишені.
Взаємини таким чином були відновлені, й усі троє знову сіли на лаву.
— Ви як консультант запрошені до нас, професоре? — спитав Берліоз.
— Так, консультантом.
— Ви — німець? — розізнався Бездомний.
— Я?.. — перепитав професор і враз замислився. — Так, мабуть що й так, німець… — сказав він.
— Ви руською здорово говорите, — відзначив Бездомний.
— О, я взагалі поліглот і знаю дуже велике число мов, — відповів професор.
— А ви за фахом хто будете? — поцікавився Берліоз.
— Я — спеціяліст від чорної магії [27].
«От тобі й раз!..» — стукнуло в голові в Михайла Олександровича.
— І… і вас за цим фахом запросили до нас? — затнувшись, запитав він.
— Так, за цим запросили, — потвердив професор і пояснив: — Тут у державній бібліотеці знайдено автентичні рукописи чорнокнижника Ґерберта Аврилакського [28], десятого століття. Отож потрібно, щоб я їх розібрав. Я — єдиний у світі спеціяліст.
— А-а! Ви історик? — з великою полегшою та повагою запитав Берліоз.
— Я — історик, — потвердив вчений і докинув ні до ладу, ні до прикладу: — Сьогодні увечері на Патріярших буде цікава історія!
І знову вкрай здивувались і редактор і поет, а професор, поманив обох до себе і, коли вони схилились до нього, прошепотів:
— Майте на увазі, що Ісус існував.
— Бачите, професоре, — вимушено всміхнувшись, відізвався Берліоз, — ми шануємо ваші великі знання, та самі з цього питання додержуємося інакшої точки зору.
— А не треба жодних точок зору, — відказав дивний професор, — просто він існував, та й квит.
— Таж потрібний якийсь доказ… — почав Берліоз.
— І доказів жодних не треба, — відповів професор і повів неголосно, причому його акцент чомусь зник: — Усе просто: в білім плащі з кривавим підбоєм, шорхаючи кавалерійською ходою, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана…
В білім плащі з кривавим підбоєм [29], шорхаючи кавалерійською ходою, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана [30]до критої колонади між двох крил палацу Ирода Великого [31]вийшов прокуратор Юдеї Понтій Пилат [32].
Понад усе на світі прокуратор ненавидів запах трояндової олії, і все тепер віщувало негарний день [33], бо запах цей став гнітити прокуратора зі світанку. Прокураторові здавалося, що трояндовим запахом точаться кипариси й пальми в саду, що до запаху ремінної збруї й поту від конвою [34]домішується клятий трояндовий струмінь. Від фліґелів на задвірку палацу, де розмістилася перша когорта Дванадцятого Блискавичного леґіону [35], що прийшла з прокуратором до Єршалаїма [36], заносило димком до колонади через верхній майданчик саду, і до гіркавого чаду, котрий свідчив, що кашовари в кентуріях почали готувати обід [37], домішувався той-таки масний трояндовий дух.
«О боги, боги [38], за що караєте ви мене?.. Так, немає сумнівів, це вона, знову вона, непереможна, жахлива хвороба… гемікранія [39], коли болить пів голови… проти неї немає засобів, немає жодного рятунку… спробую не рухати головою».
Читать дальше