Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Незнайомець не дав Стьопиному подивові розвинутися до міри хворобливої й спритно налив йому пів стопки горілки.

— А ви? — пискнув Стьопа.

— З приємністю!

Тремтячою рукою підніс Стьопа стопку до вуст, а незнайомець одним проковтом вихилив вміст своєї стопки. Прожовуючи грудку ікри, Стьопа вичавив із себе слова:

— А ви що ж… закусити?

— Дякую, я не закушую ніколи, — відказав незнайомець і налив по другій. Відкрили каструлю — у ній виявилися сосиски в томаті.

І ось клята зеленява перед очима розтанула, стали вимовлятися слова, і, головне, Стьопа дещо пригадав. А саме, що діло вчора було на Сходні [150], на дачі в автора скетчів Хустова, куди оцей Хустов і возив Стьопу в таксомоторі. Пригадалося навіть, як наймали той таксомотор біля «Метрополя», був ще при цьому якийсь актор не актор… з патефоном у валізці. Так, так, так, це було на дачі! Ще, пам’ятається, скиглили собаки від того патефона. От тільки дама, яку Стьопа хотів поцілувати, зосталася нез’ясованою… чорт її знає, хто вона… здається, в радіо служить, а може бути, що й ні.

Вчорашній день, таким чином, помаленьку висвітлювався, та Стьопу тепер куди більше цікавив день сьогоднішній і, зокрема, поява у спальні невідомця, та ще й з закускою та горілкою. От що було б незле роз’яснити!

— Ну, що ж, тепер, сподіваюся, ви пригадали моє прізвище?

Та Стьопа лише сором’язливо всміхнувся й розвів руками.

— Одначе! Я чую, що після горілки ви пили портвайн! Згляньтеся, та хіба ж можна таке робити!

— Я хочу вас попросити, щоб усе це зосталося між нами, — підлесливо сказав Стьопа.

— Авжеж, авжеж! Але за Хустова я, само собою, не поручуся.

— А ви хіба знаєте Хустова?

— Учора в кабінеті в вас бачив мигцем цього індивіда, але досить одного побіжного погляду на його обличчя, щоб збагнути, що він — наволоч, підступник, пристосуванець і підлабузник.

«Чиста правда!» — подумав Стьопа, уражений таким вірним, точним і коротким визначенням Хустова.

Так, учорашній день ліпився з дрібків, але усе-таки тривога не полишала директора Вар’єте. Річ у тім, що в цьому вчорашньому дні зяяла величенна чорна діра. Ось цього самого незнайомця в береті, воля ваша, Стьопа в своєму кабінеті вчора аж ніяк не бачив.

— Професор чорної магії Волянд [151], — вагомо сказав візитер, бачивши Стьопині скрути, і розказав усе ряд по ряду.

Учора вдень він приїхав з-за кордону до Москви, відразу з’явився до Стьопи й запропонував свої гастролі у Вар’єте. Стьопа зателефонував до Московської обласної видовищної комісії й питання це узгодив (Стьопа сполотнів і закліпав очима), підписав з професором Воляндом контракт на сім виступів (Стьопа розтулив рота), умовився, що Волянд прийде до нього для уточнення подробиць о десятій годині ранку сьогодні… Оце Волянд і прийшов!

Прийшовши, він був зустрінутий покоївкою Грунею, яка пояснила, що сама вона допіру прийшла, що вона нахожа, що Берліоза вдома немає, а що як візитер воліє бачити Степана Богдановича, то нехай іде до нього до спальні сам. Степан Богданович так міцно спить, що розбудити його вона не береться. Побачивши, в якому стані Степан Богданович, артист послав Груню до найближчого гастроному по горілку та закуску [152], до аптеки по лід і…

— Дозвольте з вами розрахуватися, — проскиглив вбитий Стьопа й став шукати гаманця.

— О, яка дурниця! — вигукнув гастролер і слухати більше нічого не схотів.

Отже, горілка й закуска стали зрозумілими, та все-таки на Стьопу жаль було поглянути: він абсолютно не пам’ятав нічого про контракт і, хоч убийте, не бачив учора цього Волянда. Так, Хустов був, а Волянда не було.

— Дозвольте глянути в контракт, — тихо попросив Стьопа.

— Прошу, прошу…

Стьопа глянув у бомагу й заціпенів. Усе було на місці. Найперше власноручний Стьопин хвацький підпис! Навскіс напис збоку рукою фіндиректора Римського з дозволом видати [153]артистові Волянду в рахунок належних йому за сім виступів тридцяти п’яти тисяч рублів десять тисяч рублів. Ба більше: тут була й розписка Волянда в тому, що він ці десять тисяч уже одержав!

«Що ж це таке?!» — подумав згорьований Степан, і голова йому запаморочилася. Починаються зловіщі провали в пам’яті?! Але, само собою, по тому, як контракт було показано, подальші вирази здуміння були б просто-таки непристойними. Стьопа попросив у гостя дозволу на хвилину відлучитися і, як був у шкарпетках, побіг до передпокою до телефону. Дорогою він гукнув у напрямі кухні:

— Груню!