Ганна Ткаченко - Спалені мрії

– Вони загинули. – Костя обняв батька, а той, мабуть, плакав, бо довго не хотів піднімати голову з синового плеча.

Знову перемовлялися односельчанки, нашіптуючи одна одній про матір та доньку, які кохалися з німцями, поки батько та син воювали з ними. Тепер не кожен у те вірив, бо точно знав, що війна багато брехні породила. Тому, коли почали пити за здоров’я молодих, усі дружно кричали «Гірко!», їм просто не терпілося побачити палкий поцілунок цієї красивої пари.

Звістка про перше весілля швидко облетіла все село ще зранку, а по обіді ця хата стала тим центром, куди вели всі дороги. Люди все підходили й підходили, вже й садити було ніде, тож одні вставали, а інші сідали. Оля з Мар’яною тільки встигали подавати огірки та помідори з діжки.

– Ти бачиш, Саво, що робиться? Усе село йде. Хто ж кликав так багато? – сплеснула руками Горпина.

– Що вдієш? Коли не гуляти, то хоч подивитися людям хочеться. І воїни наші точно всі посходилися. Навіть Василь зі своїм взводом прибув. Одного Івана безногого немає. Нехай гуляють братики! Перше свято на селі!

Дід Кирило, вставши із-за столу, знову розтягнув свою гармошку і почав заспівувати стару військову часів громадянської.

Думав, що сам співатиме, але її підхопили всі воїни, бо й вони раніше любили починати саме з неї.

– Хороший хор для розминки! Молодці, хлопці! – весело кричав дід Кирило.

І тут жінки перебили їх, заспівавши іншу:

– Тепер всі танцювати вставайте! – командував далі дід Кирило.

Гармошка не замовкала. Для великих танців пішли на дорогу, адже у дворі сьогодні було тісно. Ніхто не звертав уваги на невеликий пил, який піднімався від жіночих черевиків та чоловічих чобіт. Усі завзято танцювали, час від часу змахуючи піт з лоба.

– Ото розійшлися! Наше весілля на три хати вперед пішло. Біля Кудлаїв уже польку танцюють, а ці гармошку не чують, то ще краков’як дотанцьовують, – сміялася Горпина Петрівна, витираючи і своє запітніле обличчя. – Я теж натанцювалася, одна Мар’яна пробігала – то подавала, то прибирала. Дай волю ногам, а то й весілля не запам’ятаєш, – зверталася до неї.

– Нема з ким, не піду ж я сама шукати собі пару.

– Чому ж нема. Ось Максим стоїть, ногою притопує. Чим не пара тобі? Ану давайте разом.

І дід Сава штовхав їх обох до танцюючих. Максим трохи соромився, адже був немолодим солдатом, але в такій компанії все вийшло від душі. Поряд витанцьовувала і Христина зі своїм Мишком, і Данило зі своєю Раєю. Бабі Проні й Горпині теж хотілося, але вони пішли стерегти стіл, до якого налітали діти, і кожен намагався щось схопити.

– Дивіться, он навіть голова сільради приїхав, – показувала Ольга молодим. – Запрошуйте його, заодно і всіх гостей знову до столу кличте, не буде ж він сам тут сидіти. – Вона ніяк не могла повірити, що все це відбувається на її подвір’ї. Здається, заплющить очі, а воно зникне, немов у казці. Та навіть на роздуми у неї не було часу, знову треба було щось ставити на стіл.

– Поздоровляю молодих іще раз, – звернувся Віктор Ігнатович, ще не вставши з підводи. – Щастя вам та здоров’я бажаю! Любові та дітей багато! – солодко смакував свої слова, розгладжуючи трохи закручені вгору чорні вуса, – сам чекав, коли його запросять.

– То заходьте до нашого двору. За таке поздоровлення треба не одну чарку випити, – підходив до нього Костя.

Голова не дуже й відмовлявся, прив’язуючи свого коня до сусідчиного паркана.

– Чого ж, можна й випити, але ви танцювали, то давайте ще одного. Треба ж і мені на чарку заробити. – І він махнув Кирилу, щоб той починав грати.

Ще такого не було, щоб Кирило розгубився, тож вмить розтягнув свою гармошку на хорошого гопака.

– А такої вгодив? – кричав Віктору Ігнатовичу, притопуючи в такт своїми ногами.

– Вгодив! – відповів той і, пригладивши чуба, пішов по колу.

Усі розступилися, і ніхто не наважувався заважати такому начальнику, про якого ходили як погані, так і хороші чутки. Ігнатович добре почав свій танець. Потім став витанцьовувати навпроти Мар’яни. Жінки вже штовхали її під боки, а вона вагалася.

– Мар’яно! Не сором наш куток! Покажи їм, як на Соломахівці вміють! – не просив, а наказував дід Сава, погрожуючи кулаком.

Мар’яна пішла… Давно вже вона так не танцювала! У цю мить забулося все погане. Вона відчула себе молодою і бажаною, а це було не так і мало. Ігнатович інколи підскакував до неї, нагадуючи півня па подвір’ї, потім швидко перебирав ногами. Усі слідкували за його чобітьми, бо добре умів танцювати. А коли вони удвох стали кружляти так легко, що, здавалося, навіть не торкаються землі, всі аж завмерли.