Энтони Дорр - Все те незриме світло

З електрикою починає відбуватися щось дивне. Напруга зникає на п’ятнадцять хвилин, а тоді різко стрибає. Годинники йдуть зашвидко, лампочки яскравішають, спалахують і вибухають, і коридором розсипається тихий дощ із уламків скла. Настають темні дні, перемикачі не працюють, струму немає. У спальнях і душових стоїть страшенний холод, для освітлення сторожі користуються смолоскипами й свічками. Усе паливо відсилають на фронт, і через шкільні ворота прокочується все менше автівок; їжу привозять тим одним змученим мулом, у якого світяться ребра.

Не раз Вернер розрізає сосиску на своїй тарілці й бачить, як усередині звиваються рожеві черви. Уніформи в нових кадетів жорсткіші й дешевші, ніж його; на заняттях зі стрілецької майстерності справжніми патронами більше не стріляють. Вернер не здивується, якщо Бастіан почне їм роздавати палиці й каміння.

І все одно новини хороші. « Ми підступаємо до Кавказу , – проголошує Гауптманове радіо. – Ми захопили нафтові поля, ми взяли Шпіцберген. Ми рухаємося з дивовижною швидкістю. Убито п’ять тисяч сімсот росіян, втрати серед німців – сорок п’ять ».

Кожен шостий чи сьомий день два ті самі бліді офіцери, відповідальні за сповіщення про загиблих, заходять до їдальні, і чотириста облич стають мертвотно-білі від зусилля не обернутися. Хлопці лише спрямовують погляди й думки, відстежуючи маршрут двох офіцерів, доки ті рухаються між столами, шукаючи того хлопця, у кого загинув батько.

Кадет, за яким вони зупиняються, часто намагається вдати, що не помічає їхньої присутності. Він підносить виделку до рота, жує, і зазвичай саме тоді вищий офіцер, старшина, кладе долоню на хлопцеве плече. Хлопець із повним ротом і розгубленим виразом на обличчі зводить на них погляд і виходить разом із ними. Великі дубові подвійні двері зі скрипом зачиняються, усі видихають і все повільно повертається на свої місця.

Батько Райнгарда Вольмана поліг у бою. Батько Карла Вастергольцера поліг у бою. Батько Мартіна Букгарда поліг у бою; і Мартін каже всім, того ж вечора, коли його постукали по плечу, що він щасливий.

– Хіба не всім нам судилося померти? – питає він. – Хто не вважав би за честь полягти в бою? Стати сходинкою на шляху до остаточної перемоги?

Вернер шукає сумнів у Мартінових очах, але не знаходить.

Самого Вернера постійно навідують сумніви. Расова чистота, політична чистота – Бастіан розказує про огидність будь-якої зіпсутості, однак глупої ночі Вернер роздумує, чи життя – це не своєрідне псування. Дитя народжується, й світ кидається його змінювати. Щось у нього забирає, щось йому насильно дає. Кожен кусень їжі, кожна часточка світла, яку бачить око, – тіло не може бути чисте. Але саме тому, наполягає комендант, саме тому райх вимірює їхні носи й визначає колір їхнього волосся.

« Ентропія закритої системи ніколи не зменшується ».

Ночами Вернер дивиться на Фредерікову койку – тонкі планки, жалюгідний заплямований матрац. На ній спить інший новенький, Дітер Фердінанд, малий м’язистий хлопець з Франкфурта, який виконує все, що накажуть, із жахливою шаленістю.

Хтось кашляє, хтось стогне уві сні. Десь удалині, за озерами, лунає самотній гудок потяга. На схід, потяги завжди йдуть на схід, за пагорби, вони їдуть до велетенських проторованих окраїн поблизу фронту. Навіть коли він спить, потяги йдуть. Із гуркотом мчать катапульти історії.

Вернер зашнуровує чоботи, співає пісень і маршує в колоні, діючи не так з примусу, як зі старого бажання бути слухняним. Бастіан ходить між рядів, доки хлопці вечеряють.

– Що гірше за смерть, хлопці?

Викликає якогось бідолашного кадета.

– Боягузтво!

– Боягузтво, – погоджується Бастіан, і хлопець сідає, доки комендант важко йде вперед, задоволений, киваючи самому собі.

Останнім часом комендант говорить про фюрера все більше, а його найсвіжіші потреби – молитви, паливо, лояльність. Фюрерові потрібна стійкість, електрика, шкіра на чоботи. На зорі свого шістнадцятиріччя Вернер починає розуміти, що насправді фюрерові потрібні хлопці. Довгі ряди хлопців, які підходять до конвеєра й залазять на нього. Відмовтеся від сметани заради фюрера, від сну заради фюрера, віддайте йому алюміній. Віддайте йому Райнгардового батька, Карлового батька, Мартінового батька.

У березні 1942 року доктор Гауптман викликає Вернера до себе в кабінет. На підлозі повно напівспакованих дерев’яних ящиків. Хортів не видно. Коротун міряє кроками кімнату і зупиняється тільки тоді, коли Вернер оголошує про своє прибуття. У нього такий вигляд, наче його щось засмоктує, а він не в змозі нічого вдіяти.