Энтони Дорр - Все те незриме світло

Марі-Лор відчуває, як напружується атмосфера в кімнаті. Що вони сподіваються знайти? Вона уявляє радіообладнання, що стоїть просто над нею: мікрофон, передавач, усі ці ручки налаштування, перемикачі, кабелі.

– Можна, – погоджується Етьєн.

Вони заходять до кожної кімнати. Третій поверх, четвертий, п’ятий. На шостому, у колишній спальні її діда, вони відчиняють величезний гардероб із важкими дверима, переходять через коридор і схиляються над моделлю Сен-Мало в кімнаті Марі-Лор, перешіптуються, а тоді шумно йдуть вниз.

Вони ставлять лише одне питання про три скручені прапори «Вільної Франції» [45] Рух за звільнення Франції від німецької окупації. – Прим. ред. у комірчині на другому поверсі. Чому Етьєн їх там тримає?

– Ви так наражаєте себе на небезпеку, – застерігає другий поліціянт.

– Ви ж не хочете, щоб органи влади вважали вас за терористів, – додає перший. – Людей і не за таке арештовували. – Послуга це чи погроза – незрозуміло. Марі-Лор думає: «Це вони мають на увазі Papa ?»

Поліціянти закінчують обшук, цілком чемно бажають доброї ночі та йдуть.

Мадам Манек запалює сигарету.

Рагу на тарілці Марі-Лор холодне.

Етьєн невміло порається з ґраткою комина. Він кидає прапори один за одним у вогонь.

– Досить, досить, – друге слово він вимовляє голосніше за перше. – Не тут.

– Вони нічого не знайшли. Немає чого знаходити, – лунає голос мадам Манек.

Кімнату наповнює їдкий сморід горілої тканини.

– Ви робіть зі своїм життям, що хочете, мадам. Ви завжди підтримували мене, і я постараюся підтримувати вас. Але я вам забороняю робити те, що ви робите, у цьому домі. І забороняю залучати мою онуку.

Моїй любій сестрі Юті!

Стало дуже складно. Навіть папір важко █████████████████. У нас було █████████████████ не було тепла в █████████████████. Фредерік любив казати, що немає свободи вибору і що дорога кожної людини визначена наперед просто як █████████████████ і що моя помилка в тому, що █████████████████████████████████ ██████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████████. Сподіваюся, що ти колись зможеш зрозуміти.

Надалі мадам Манек поводиться цілком привітно; майже щоранку вона водить Марі-Лор на пляж, бере її на ринок. Але вона здається якоюсь відстороненою, питаючи в Марі-Лор та Етьєна, як у них справи, бажаючи їм доброго ранку, наче вони чужі. Часто вона зникає на півдня.

Для Марі-Лор пообіддя стають довші, самотніші. Якогось вечора вона сидить за кухонним столом, а її двоюрідний дід читає вголос.

– « Живучість ікри молюсків перевищує очікування. Ми спостерігали випадки, коли певні види молюсків замерзали в суцільному льоду й усе одно поновлювали активність, коли на них починало діяти тепло ».

Етьєн змовкає.

– Треба приготувати вечерю. Навряд чи мадам сьогодні повернеться.

Обоє не зрушуються з місця. Він читає ще одну сторінку.

– « Їх роками тримали в контейнерах для пігулок, але все одно під дією вологи вони рухалися, на вигляд такі ж здорові, як завжди… Мушля може бути розбита й навіть без кількох шматків, і все одно через певний проміжок часу пошкоджені частини відновляться нашаруванням матерії на розбиті місця ».

– Я ще не зовсім безнадійний! – сміється Етьєн.

Це нагадує Марі-Лор, що її двоюрідний дід не завжди такий боязкий, що до цієї війни, й до попередньої теж, він мав інше життя, що він теж колись був молодим, що любив світ, у якому жив, так само, як вона тепер.

Урешті мадам Манек заходить у кухонні двері, замикає їх за собою, Етьєн досить холодно бажає їй доброго вечора, і за якусь мить мадам Манек йому відповідає. Десь у місті німці завантажують зброю чи п’ють бренді, а історія перетворилася на нічний кошмар, із якого Марі-Лор відчайдушно хочеться прокинутися.

Мадам Манек бере каструлю з навісної полиці й наливає в неї води. Її ніж падає в щось, на звук схоже на картоплю, й лезо ножа б’ється об дерев’яну дошку для нарізання, що лежить під нею.

– Будь ласка, мадам, – просить Етьєн. – Дозвольте мені. Ви дуже втомилися.

Але він не підводиться, і мадам Манек і далі нарізає картоплю, а коли закінчує, Марі-Лор чує, як вона спихає шматки картоплі у воду тупою стороною ножа. Через напруження в кімнаті в Марі-Лор паморочиться в голові, наче вона відчуває, як обертається планета.