В-ВАН!

Ось тому він щоразу завмирав із кухликом у руці і довго, вперто, відчаєно вслухався всім своїм вели­ким тілом у безмежний простір позад себе, в простір, од якого відгороджений був тяжкими гаражними дверима, схований од усього світу, але не від надії.

Як хотілося йому почути той голос, якого давно вже не чув, але жив ним, його ласкавістю, його доб­ротою, його болем і жданням: «І-іва!-.»

Цілував би той голос невмілими губами, припа­дав до нього душею, хотів би жити в ньому, як у високому небі.

Але не чув нічого, так наче йому позакладало.

Невже й тепер мама не зласкавляться до свого знедоленого сина, не подадуть голосу, не покличуть, не прикличуть?

Іван стояв так довго, що рука з кухликом здерев'я­ніла. Його великі губи ледь помітно ворушилися, так ніби він просив, молився, сподівався. Тоді зворух­нувся і він увесь, зненацька рвонувся до дверей, мовби почув мамин поклик. Хотів почути, але не почув, бо ніхто його не кликав, усе мовчало і навіки замовкло для нього.

Вранці Івана знайшли мертвого в гаражі. Був із кухликом, затиснутим у руці, зіперся грудьми на радіатор, а лицем повернений до дверей, так, ніби прислухався до чогось.

Коли прибули експерти і стали вивчати місце події, то всім стороннім запропоновано було очис­тити приміщення. Хтось із тих сторонніх незграбно зачепив плечем металічний предмет на дерев'яній поличці, акуратно прилаштованій у кутку гаража (згідно з записом у протоколі це була велика цинкова лійка для бензину), предмет упав і потрапив на каністру, яка стояла під стіною. Каністра була пов­на бензину, тому звук від удару вийшов ніби вкоро­чений, позбавлений розгонистості й лункості, він мовби втонув у холодній горючій (яке невдале сло­восполучення!) рідині, захлинувся в ній і вмер без­слідно: «В-ван!».

Отож, коли хтось поцікавиться, чи справді той, про якого була розповідь, називався так, як він тут називається, то автор може пояснити, що це й не ім'я в звичайному розумінні, а тільки отой звук із минулого, скорчений, як равлик, або ж нещадно скручений, мов туга пружина.

А наше минуле — чи не є воно такою пружиною, яка щомиті може розпростатися?

м. Київ