Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

Така композиція роману дає авторові можливість проаналізувати суспільно-політичні й морально-психологічні явища у їх сукупності, показати гостроту соціальних конфліктів і поставити долю головного героя, в якій уособлено шлях чималої частини німецької молоді тих літ, у залежність від долі цілого народу, від ходу і наслідків боротьби кращих людей за майбутнє нації. Психологічний аналіз найповніше виявляється у структурі образу Вернера Гольта. Складний внутрішній світ Гольта розкривається в боротьбі протилежних настроїв і почуттів, у суперечливому процесі наростання психологічних зрушень. Утвердження нового і позитивного в характері героя чергується з поверненням до старих, начебто вже переборених хибних уявлень, щоб потім це хибне знову поступилося перед іншим, перспективним, яке спрямовує на вірний шлях. Замислюючись над образом Вернера Гольта, згадуємо твори класичної літератури, що прищепили авторові таку увагу до внутрішнього світу героя. Чимало міг позначитися вплив і старших сучасників — Зегерс або того ж Ремарка, визнаного майстра дослідження душі. Та принципи і функція психологічного аналізу в Ремарка і в Нолля різні. У Ремарка розвиток особи відбувається в замкненому колі ізольованої «одиниці», що зрештою лишається самотньою, і це стверджує якусь фатальність життя, зумовлюючи відповідну тональність Ремаркових творів. Нолля жцікавить у душевних порухах Вернера передусім те, що має привести до появи нових якостей характеру і кінець кінцем вивести героя за межі індивідуалістичного сприйняття світу, спонукати до участі у спільних зусиллях, спрямованих на боротьбу за докорінні зміни в суспільному житті. Основи цієї відмінності закладені в ідейних позиціях авторів.

Шлях Вернера — це важкий шлях пізнання істини в умовах суворого часу, спочатку трагічного, а по тому — історично перспективного, шлях від темряви, забобонів, упереджень, ілюзій до правди і світла; це — історія сумнівів, поразок, падінь, внутрішньої боротьби і перших перемог над самим собою, виховання людини вогнем і стражданням.

Гімназиста Гольта ваблять пригоди, змальовані в «Пісні про Нібелунгів», у романах Купера, Майн-Ріда і Жюля Верна, але цей здоровий інтерес набирає в умовах гітлерівського рейху спотвореного характеру, — участь у війні починає уявлятися Гольтові найцікавішою пригодою. Хоч реальність розвіює романтичну ілюзію, а проте дають себе знати школа гітлерюгенду, брехливе гасло «Німеччина понад усе», знаходячи живлющий грунт у почутті солдатського обов’язку, «гідному мужчини». Злочини есесівців, загибель сотень тисяч ні в чому не повинних людей поволі розхитують сліпу віру в обов’язок перед рейхом; постає питання: для чого, власне, ведеться така війна? Вернер Гольт шукає відповіді в батька, і професор Гольт намагається відкрити синові очі на правду. Згадайте цей епізод, і ви відчуєте глибину бачення світу письменником, його художницький такт. Здавалося б, розмова мала стати поворотним пунктом в еволюції Вернера. Та автор враховує і конкретні обставини, і закони психології. Націстська пошесть сидить ще в мозку юнака, і він чекає не підтвердження сумнівів, а, навпаки, їх заперечення, не хоче і боїться правди, бо ж вона позбавляє сенсу все те, що він робив, робить і мусить робити. У Вернера народжується почуття гіркого розчарування, обурення і ненависті до батька («Шпурляє мені свою правду, мов кістку собаці, кидає додолу і залишає лежати»), глибокого недовір’я до старшого покоління (адже старші знали, до чого все це призведе, та не спинили, не розкрили очі). Виникав бажання відкинути сумніви, виховати в собі волю вірного солдата рейху. Та у життя свої закони. Зустріч з російськими полоненими; служба у загоні, що мав знищити партизанів у Словаччині; роль конвоїра, що мусить стріляти в словацьку патріотку Мілену; боротьба між почуттям необхідності коритися наказові й усвідомленням його злочинності,— ці епізоди психологічно вмотивовують дальшу поведінку Вернера. Він рятує заарештованих, вступає в гострий конфлікт з Вольцовом, який став переконаним фашистом, і, врешті, згадуючи пораду Мілени, повертає зброю проти «своїх» — стріляє в есесівців.

Прочитавши першу книгу роману, можна було б сподіватися, що Вернер, опинившись у Східній зоні, незабаром стане до лав передових людей Німеччини. Але художній такт і тут не зраджує письменника. Справді, чи міг Вернер, морально спустошений, втративши віру у старших, переносячи це невір’я мало не на все людство, на будь-які ідеї, будь-яку політику, одразу знайти місце в новому житті? Ні, це суперечило б логіці характеру. Аполітичність, індивідуалізм, неправомірне ототожнювання протилежних явищ (гітлерюгенд і Спілка вільної німецької молоді для Вернера Гольта майже те саме — накази, втрата особистої свободи), відчуття своєї непотрібності («…я просто зайва, некорисна людина. Тільки і вмію, що стріляти та вистукувати морзянку. Нічому іншому мене за все моє життя не навчили», — говорить він Гундель).