Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

Вони з годину загоряли на сонці.

— Найкраще, звичайно, бути бойовим командиром, — вів далі Вольцов. — Стоїш у форменому кашкеті над картою біля столу і недбало постукуєш по ній червоним олівцем. Ось тут… з цього боку, ворогу буде завдано удару, а тут таким чином… Потім віддаєш накази. Твоє слово вирішує результат бою.

В купальнях було дуже людно. На лузі, у товаристві кількох чоловіків, сиділа Марія Крюгер; Гольт побачив її ще здалеку, і серце його стиснулось від ревнощів. Вони з Вольцовом прив’язали байдарку і вибрались на пліт. Тут до них шанобливо вітались молодші школярі. Біля вишки зібрався гурт юнаків і дівчат — їхніх однокласників. До слуху Гольта долинув дзвінкий, зухвалий голос Цемцького. Рутшер, заїкаючись, зустрів їх вітанням: «А-а-ауе Цезар!» Тут був майже весь клас: Візе, Феттер, Гомулка і навіть Надлер зі своїми підлеглими Шенке, Гам-пелем, Кібаком і як їх там ще… З ними й дівчата: сестра Рутшера Ільза, струнка Доріс Вільке, яку всі називали Індичкою, і білобриса Фрідель Кюхлер, дочка окружного начальника, що керувала загоном «німецьких дівчат».

— Хайль Гітлер! — вигукнула Доріс.

Гольт усівся на дощатий поміст і почав розглядати дівчат. Доріс Вільке, побачивши Вольцова, почервоніла. Вона була закохана в цього похмурого здорованя, але Вольцов не помічав чи й не хотів помічати того. Присутність дівчат трохи сковувала поведінку хлопців, і тільки Вольцов залишався самим собою.

— Ви, дівчата, вже справжні фельдфебелі, сміх, та й годі! — мовив Вольцов до Фрідель Кюхлер, сідаючи на поміст. — Дивись, і зовсім на чоловікоподібних матрон перетворитесь.

— І станете солдатами в спідницях, — підхопив Феттер. — Бачив останню кінохроніку?

Фрідель Кюхлер відразу ж дала Вольцову відсіч:

— Нісенітниці ти верзеш! — Вона вміла говорити пишномовно, як оратор. Якось на дитячому ранку гітлерюгенду Фрідель навіть виступала по радіо. — Поглянь тільки на жінок з організації «Віри і краси» [10] «Віра і краса» — жіноча фашистська організація в гітлерівській Німеччині. , як вони під прапором чітко карбують крок у марші або з якою героїчною серйозністю беруть участь у забавках і танцях… Ми не боїмося, що огрубіємо від життєрадісних веселих розваг… Наші дівчата незабаром стануть в біологічному відношенні не гіршими, а в моральному навіть кращими за матерів минулих поколінь.

— Дурниці! — зневажливо сказав Вольцов. — Ти маєш на увазі стародавніх германців! Таж у германців жінки повинні були тримати язика за зубами і народжувати дітей!

У такому товаристві Гольт почував себе ніяково. Ці дівчата, його однолітки, учениці жіночої гімназії, здавались йому надто дурними, хоч у своїх тісно облягаючих тіло купальних костюмах були таки досить привабливі.

Котрась із них, звертаючись до Гольта, сказала:

— А ми якраз слухали оте твоє складне речення.

Виявляється, Петер Візе точно зберіг його в пам'яті, а потім записав.

— Маас, — вставив Гомулка, — ніяк не може забути. Ти відбив у нього всяку охоту до них.

— Зате він став ще підлішим, — обурено додав товстий, рожевощокий Феттер, що сидів тут же, на помості.— Вчора говорить мені: «У кого ти вдався такий бовдур? Батька ж я знаю. Він ніби чоловік розумний. Мабуть, мати справжня дурепа!» Чи можна ж таке стерпіти?

— Ой, гляньте-но, хто йде! — пропищав Цемцький.

Всі повернули голови. Через пліт повз вишку, як завжди розпатлана, проходила Марія Крюгер. Цемцький сказав навмисне голосно, так, щоб вона почула:

— Це та, про яку знає все містечко…

— Прикуси язика! — крикнув на нього Гольт. Цемцький замовк.

Дівчина зупинилась біля східців і глянула на Гольта. Потім швидко пішла геть.

— Ти що заступаєшся за неї? — в’їдливо запитала Фрідель Кюхлер. — Чи не закохався, бува?

Гольт окинув її зневажливим поглядом і підвівся на ноги.

— Ходімо, Гільберт, — мовив він. — Мені тут набридло. Ця дурна індичка збирається зчинити сварку.

Вони пішли східцями вниз до берега.

Вілла Вольцова височіла на пагорбі серед старих напівзруйнованих каркасних будівель. З усіх боків її оточував великий здичавілий сад. Звідси крізь огорожу виднілися червоні гонтові покрівлі і вузькі провулочки старого міста.

Будинок був занедбаний. У напівтемній вітальні висіло на стінах кілька запорошених портретів з зображеннями предків. У відкритому каміні накопичилась ціла купа сміття й попелу. Крізь давно не миті вікна в це велике приміщення ледве пробивалося тьмяне світло. Сходи з різьбленими поручнями вели на другий поверх. Тут, у кількох кімнатах, жила з своїм сином фрау Вольцова. Перший поверх стояв занехаяною пусткою.