Галина Вдовиченко - Тамдевін

Дiвчинка не зводила з мене очей. Вона забула про свiй старенький диктофон.

— А як уживаються пiд одним дахом два художники? Чи не ревнує вас чоловiк до успiху?

Вона таки справдi добре пiдготувалась до iнтерв'ю. Особливо з огляду на те, що напередоднi з її сестрою ми цих тем не торкалися.

— Важко уживаються, — усмiхнулася, вiдчуваючи дрижання внутрiшньої струни. — У чоловiка депресiї, в хатi скандали…

Допила каву, увiмкнула в мобiлцi звичайний режим дзвiнкiв, який пiвгодини тому перевела на беззвучний, i сховала телефон у торбинку.

— А як ви… — почала було журналiстка нове запитання.

— Вибачте, — зупинила її, - сьогоднi їду в гори, менi вже час збиратися…

— Я вас сфотографую, — миттєво вiдреагувала журналiстка. Спалах не дав навiть волосся поправити.

— Ще раз! — реакцiя у неї була блискавична.

Моєю вiдповiддю була щира усмiшка в об'єктив. Молодець, дiвча. Кує залiзо доки гаряче, далеко пiде.

По обiдi виїхала у село до Марiйки — на батьковiй «Таврiї». В бардачку лежала довiренiсть на водiння «Жабки» — так ми з татом називали її через зелений колiр. Не раз пропонувала батькам помiняти авто, подарувати комфортну недорогу iномарку, але вони любили непрезентабельну «Жабку». I вона з усiх своїх сил намагалася виправдати їхню прив'язанiсть.

Поставила у переносний СD-плеєр компакт з аудiокнигою — люблю слухати у дорозi книжки. Учора в супермаркетi згадала, що їхатиму за маршрутом героя Ярослава Гашека, у зворотному напрямку — вiд Львова до Нижанкович на кордонi, та й купила комплект з чотирьох дискiв — «Пригоди бравого вояка Швейка». Ще й улюблена «Алiса у країнi чудес» Льюїса Керрола потрапила на очi, час звучання — двi години, тобто стiльки ж, скiльки перебуватиму в дорозi. Але тепер бажання слухати зникло. Нагодувала «Жабку» бензином на заправцi та й їхала у тишi, зосередившись на дорозi та своїх думках.

…Слова мали б наближати людей до iстини, а вони нерiдко викликають зворотний ефект. Хочеш висловити думку, ретельно добираєш слова — а виходить брехня. У кожному моєму iнтерв'ю траплялася думка чи констатацiя факту, якi наступного ж дня, ба навiть того ж самого, життя викручувало навиворiт, заперечуючи «усе вищесказане».

Не втримувалася правда життя у лещатах застиглих формулювань.

Колись я впевнено озброїлась двома перевагами успiшного митця — епатажнiстю та iнтенсивнiстю роботи. З епатажнiстю проблем не виникало — iдеї фонтанували, реалiзацiя не барилася, натомiсть особистий трудоголiзм швидко довiв: рiч не стiльки в iнтенсивностi, скiльки у потребi оптимально органiзувати процес. Так виник авторський бренд, за яким стояла не лише я, а й мої талановитi помiчники.

Це була добре органiзована гра у чотири руки. Трьох правих i однiєї лiвої, бо один з нас був шульгою.

Таке ноу-хау — вiдлагоджена робота колективом на одне iм'я — виштовхнуло мене на гребiнь популярностi та фiнансового успiху. Усi задоволенi. Галерея процвiтає. Менi, як фронтмену, тобто фронтвумен арт-групи, доводиться давати iнтерв'ю, коментарi, брати участь у телешоу, свiтитися на екранi та у мас-медiа. Формулюю думки вголос. Але публiчно щось озвучивши, незабаром переконуюсь у протилежному. Заперечиш щось без тiнi сумнiву — чекай потрапляння у тенета власної категоричностi. Зафiксуєш певну ситуацiю словами — i не встигнеш замовкнути, а вона вже змiнилася. Навiть у особистiсних речах.

Достатньо було сказати в iнтерв'ю, що мiж мною та чоловiком — повне взаєморозумiння, як найближчим часом ми вже завзято сварилися. Зiзнавалася в нелюбовi до хатньої роботи, — i наступного ж дня зi мною ставався напад охайностi, мене пiдхоплювало бажання створити у хатi затишок, i я влаштовувала генеральне прибирання з пересуванням меблiв та винесенням кiлькох мiшкiв непотребу на смiтник.

Не сьогоднi в мої думки потрапила бацила сумнiву: чи усе роблю правильно? Дiвчинка-журналiстка запитала, i знову ворухнувся сумнiв стосовно певної штучностi у роботi методом артiлi. Було у ньому чимало переваг, але й недолiкiв не бракувало. Дивлячись на сiру стрiчку дороги, змушена собi зiзнатися: менi набрид цей передовий колгосп мого iменi…

Мчала на зухвалiй, як для «Жабки», швидкостi. Якщо колись купуватиму замiський будинок, вiн розташовуватиметься вiд мiста на значнiй вiдстанi — достатнiй, аби вiдчути смак втечi. Щоб довго миготiли за вiкном поля, лiси та пагорби, а стрiчка дороги розкручувалася й розкручувалася з-пiд колiс. Аби одна реальнiсть поступово перейшла в iншу, а я за той час отримала б можливiсть вистигнути вiд напруги, як та вимкнута перегрiта пiч. I насолодитись розкiшшю мовчання. Отож в аудiокнижках не було зараз потреби.