Галина Вдовиченко - Тамдевін

можна було не пiдгодовувати з бази. Ми крок за кроком зменшували «пайку», привчаючи їх до самостiйностi. Свою роль у цiй справi я, ймовiрно, переоцiнив. Мав таки рацiю росiйський дослiдник Володимир Бологов, який писав менi, що не варто намагатися вчити вовченят полюванню, не варто втручатись у цей процес… Я переконався, що в природному середовищi програма вiдновлення знань вмикалася сама, спрацьовувала на генетичному рiвнi. I мої тренування за допомогою мишей, витягнутих iз пасток, були зайвими.

…Коли я повернувся з берегiв Печори, менi розповiли про новий кафедральний жарт.

Дзвiнок на кафедру.

— Я попрошу до телефону Юрiя Костянтиновича Крюка.

— Його немає. Вiн у Комi.

— В комi?! Що сталося???

Того ж приблизно року, коли я вперше «був у Комi», на кафедрi розгорнулося цькування Пасюка. Вiн завалив захист кандидатської, йому вiддали роботу на доопрацювання. Пасюк впав у депресiю i збирався вiдкласти на невизначений термiн свою кiлькарiчну працю про змiну особливостей поведiнки ховрашкiв в умовах пiдвищення середньорiчної температури на один градус. Пасюк вважав, що його висновки допоможуть зрозумiти проблему глобального потеплiння та його вплив на живих iстот. Ретельно зiбраний науковий матерiал вiн подав у кандидатськiй в недосконалому оформленнi, не дотримався кiлькох правил — i проторував собi дорогу в один iз найскладнiших етапiв наукової кар'єри.

Ми спускалися сходами нашого корпусу i я розповiдав Пасюковi про свою роботу на берегах Печори. Дiлився враженнями, неусвiдомлено вибравши з усього матерiалу лише кiлька висновкiв. День у день спостерiгаючи за вовками з бiноклем у руках, я зосередився на кiлькох особливостях поведiнки хижака. Одна з них базувалася на тому, що вовк — тварина без комплексiв. Але одну слабинку таки має, i вона завжди бере над ним гору, а значить i є його комплексом.

Якщо хтось тiкає — хижак кидається наздоганяти. Вiн вмiє користуватися цiєю здатнiстю собi на користь. У моїх вовченят, щоправда, ця родинна риса вийшла на поверхню не одразу — те саме було в iсторiї з мишами…

Комплекс переслiдування у вовкiв сильнiший за ситiсть, байдужiсть до об'єкта переслiдування та навiть безперспективнiсть наздогнати, адже вовк не є найшвидкiснiшим звiром. Закон простий: хтось тiкає — вовк мусить наздоганяти. Комплекс переслiдувача вiдриває вовка вiд землi i жене вперед. Хижий звiр вiдчуває слабинку навiть у тому, хто є нiбито сильнiшим за нього. I визнає у деяких випадках силу за слабшим. Вiн знає, на кого варто нападати, а на кого — нi. Тому часом впольовує сильнiшого.

Або не наважується на переслiдування слабшого. У вовка своя логiка.

Пасюк слухав мене без запитань та уточнень.

Я вiв далi. Але у iнших тварин — потенцiйних жертв — свої комплекси. Вони не здатнi не тiкати. Небезпека та панiка для бiльшостi жертв — синонiми, якi виключають спокiйну врiвноважену реакцiю. Найоптимальнiший варiант поведiнки з хижаком — не тiкати, не визнавати себе переслiдуваним. Лише на таку реакцiю вовк зважає.

«…То ви кажете, буде дощ?…» — озвався Пасюк. — «Синоптики обiцяють без опадiв», — заперечив я.

Ми ще трохи погомонiли про погоду, але головне Пасюк почув. А може, перевiв вовчi закони у ховрашкову площину i знайшов там пiдтвердження: не ставати в позицiю переслiдуваного. Пасюк перестав реагувати на напади та укуси, якi сипалися на нього вiд колег, взяв вiдпустку i протягом мiсяця довiв свою роботу до кондицiї, вичистивши усi недоробки. А тодi впевнено захистив дисертацiю.

Нещодавно вiн передав менi сюди невеличкого листа — нiчого особливого, кiлька слiв симпатiї та пiдтримки. Наприкiнцi приписав: «Особливi вiтання твоїм вовкам вiд моїх ховрашкiв».

…Пiсля розправи над лисицею мисливський азарт братiв влiгся не скоро. Вони охоче переключилися на гру. Це було улюбленим заняттям — вовченята були готовi до пустування та безцiльного веселого бiгу i тодi, коли були товстими пухнастиками, i тодi, коли перетворилися на незграбних довгоногих пiдлiткiв, i зараз, за п'ять хвилин до дорослого життя.

На лiсовiй галявинi влаштували веселий шарварок, здiйняли у повiтря феєрверки сухого листя, бавилися як маленькi, з гарчанням та фирканням настрибували один на одного, спираючись на заднi лапи та переплiвши переднi, гризлися, поставивши хрест-навхрест широко роззявленi пащi. Вiдскакували й бiгли щосили, запрошуючи наздогнати. Заскавучав та, пiдiбгавши хвiст, укрився пiд кущем Гай.

Натомiсть у братiв ще залишилися нез'ясованими деякi моменти стосункiв.