Александр Подервянский - Павлiк Морозов [збірник]

Василь Петрович (до Зульфїі). Зульфія, ти теж ставай.

Зульфія кида мітлу і теж стає рака. Всі стоять мовчки. Тіки Боріс Глебович регоче.

Василь Петрович.Мовчи. Хай прана іде.

Всі стоять раком Двері відчиняються, і входить Карпо Герасимович – гамаеєк. Він бачить на полужопи, а на роялі ананаси.

Карпо Герасимович.Ха. Оце й тобі і на!

Карпо Герасимович бере ананас і починає його їсти. Потім спльовує шкарлупки і знімає штани.

Лазарь Германович (боягузливо). Ха, а чули, а десь щось грюкнуло.

Василь Петрович.То, мабуть, прана прийшла.

Микола Гнатович,сільський утопіст.

Цицькін,сільський детектив.

Кіндрат Омелянович,сільський вчитель.

Підарас Вєня,сільський недоумок.

На сцені невеличкий будинок. Зліва на будиночку напис: «Карасін». Справа напис: «Магазін». Біля магазину лежить недбайливо покинутий у пилюку лісапет. В невеличкому проміжутку між написами «Карасін» і «Магазін» сидить Микола Гнатович, утопіст, і пале «Сєвєр». Входить Кіндрат Омелянович, сільський вчитель.

Кіндрат Омелянович.Ви знаєте, Микола Гнатович, американський авіаносець взірвався. Много погібло, но говорять, тіки боцман успел зоскочить, но пальці на ногах всі геть-чисто поодривало.

Микола Гнатович.У них разведка дуже харашо работает. Когда у нас хто ідьот срать, то оні уже знають.

Кіндрат Омелянович хмикає.

Микола Гнатович.Хи! А як ви думали?

Обоє замислено мовчать. Причому Микола Гнатович пальцем видовбува з вуха чималий шмат сірки і з цікавістю на нього дивиться. Входить Цицькін, сільський детектив. Під час розмови Миколи Гнатовича і Кіндрата Омеляновича він з насолодою сцяв в холодку і все чув.

Цицькін (застьобує штани). Та разведка щас до пизди, щоб ви знали. Щас хто пєрвий нажмьот кнопку, той і буде кашу наябувать.

Микола Гнатович.Колись ніяких кнопок не було, а люди були здорові і жили сто двадцять літ.

Цицькін (застьобує штани, цинічно спльовує). Ви утопіст, діду. Хи, от вчора Онищенко спіймав в кущах тьолку: їблась, сука. Так ми її пиздим, а вона каже: «Хлопчики, катаймо в кущі, я там труси покинула».

Микола Гнатович.Раніш люди ніколи не вмивалися, а їли сало, а захоче – помідора, чи диню, та так зірве, навіть і не миє, і от такі у всіх пики були…

Кіндрат Омелянович тяжко зітха.

Цицькін (застьобує штани). Хуйня, діду. Зараз Б-52 пустять, і до пизди те здоров'я.

Микола Гнатович.Колись ніяких Б-52 не було, а Миронів Грицько випивав пів-відра самогону, а потім пиздив бугая кулаками.

Кіндрат Омелянович.А що потім було?

Микола Гнатович.Шо було, шо було? Пиздець бугаю! Шо було…

Цицькін (застьобує штани). Я їбу!..

Микола Гнатович (заводиться). А Василь, Йосипа шуряк, п'ятдесят разів бабу їбав! Один раз десять штук та к задела в – вони показилися всі! А їв тіки сало і картоплю…

Цицькін (застьобуе штани, сам до себе) . Я б тій тьолці теж засунув, щоб не мудохатись…

Микола Гнатович (кричить) . З отакенними пиками – сто п'ятдесят років жили!!!

Мимо проїжджає на лісапеті підарас Вєня, сільський недоумок. Вєня виябується: сидить на багажніку, а пєдалі крутить руками.

Цицькін (кричить до Вені) . Вєня! Катай сюда! Подрочиш – дам десять копійок.

Вєня.Не наїбеш?

Цицькін.Хот! Мені нема чого робить, всяких підарасів наябувать!..

Кіндрат Омелянович.Наябувать – непедагогічно. Макаренко казав: «Якщо не можеш, то так і скажи, а не наябуй».

Підарас Вєня дрочить. Всі дивляться з виразом страшенної нудьги, без особливої цікавості.

Підарас Вєня (до Цицькіна). Давай гроші!

Цицькін.Залупу тобі, а не гроші. На!

Цицькін дає підарасу Вені лузгана. Підарас Вєня плаче.

Микола Гнатович (мрійливо). От у Панаса Іванового за-лупа була, як макагон, їй-бо, не брешу! Вчетверо більша, ніж у Вені. Як, бувало, дістане, то ми всі сміємося, а він нам: «Чо смійотєсь, дураки?».

Цицькін (спльовує). Та не було такого. Казки це дідуся Панаса!..

Підарас Вєня.Казали: десять копійок дасте, а не дали… (Плаче.)

Кіндрат Омелянович.Макаренко казав: «Ніколи нетреба просити. Просьба зайобує людську гідність. Якщо хочеш щось мати, то терпи. Може, дадуть, а не дадуть, так і не треба».