Лусі Мод Монтгомері - Джейн з Ліхтарного Пагорба

З лепреконами чи без, Мерсер-рейд не була надто добрим місцем для вимушеної зупинки. Коли вони, радісно погойдуючись, з’їжджали з темного пагорба, затіненого високими ялинами та смереками, машина стала як укопана і виглядало, що далі вже не поїде…, принаймні, доки поки хтось радикально не поправить її нутрощів. Так вирішив тато після довгих безплідних спроб ткнути чи стукнути.

— Ми за десять миль від майстерні та найближчого дому, де можна буде переночувати. Вже після півночі. Що будемо робити?

— Спатимемо в автомобілі, — холоднокровно сказала Джейн.

— Я маю кращий план. Бачиш, отам стара клуня? То стодола Джейка Меллорі, там повно сіна. Люблю я спати в сіні на горищі, Джейн.

— Думаю, що буде весело, — погодилася Джейн.

Стодола була посеред необробленого поля, «де росла смерека [58] Судячи з лапок, це якась цитата, але знайти її за двома словами надто складно. Натомість «смереки» часто згадуються в наших піснях, як народних, так і стилізаціях під народні. Тому я дозволила собі такий переклад. ». Не одна — маленькі деревця покрили все поле, як пір’їнки…, принаймні, у м’якій темряві ті постаті видавалися деревцями. Бо, може, то справді лепрекони стояли собі навпочіпки. Знайшлося горище, повне сіна з конюшини і вони вклалися на ньому під відчиненим вікном, через яке видно було, як зорі дивляться вниз. Талан притулився до Джейн і невдовзі бачив солодкі сни про кроликів.

Джейн думала, що батько теж уже заснув. Вона чомусь не могла спати, не надто хотіла. Одночасно була і дуже щасливою, і трохи нещасною. Щасливою, бо була разом із татом у чарах безмісячної ночі. Джейн любила ночі без місяця. Тоді людина ставала ближчою до таємних настроїв полів; а ще нічна темрява повна була прекрасних незбагненних звуків. Вони надто далеко від’їхали вглиб острова, щоб почути невідчепний ритм моря, але за стодолою шелестіли й шуміли тополі, «чари тополь, коли вітер їх обвіває», — згадала Джейн…, і це звучало, як кроки чарівниць. Хтозна, може, у папороті дійсно були ельфи? І кожен далекий зарослий лісом пагорб, друг якоїсь зірки, теж, здавалося, слухав…, слухав…, можливо, вдалося б також це почути, якщо добре прислухатися? До приїзду на Острів Джейн і не здогадувалася, якою гарною може бути ніч.

Але і втішаючись красою ночі вона не переставала обдумувати те, що сказала тітка Айрін про міс Морроу і про розлучення у Штатах. Джейн відчувала, що ті таємничі розлучення у Штатах давно її переслідують. Чи це про них розповідала Філіс? Роздратована Джейн забажала, щоб Штати тримали свої розлучення для себе.

Тітуся Ем сказала їй, що батько міг вибирати з багатьох дівчат. Джейн навіть подобалося розмірковувати про тих дівчат, з яких міг вибирати тато, бо вона мала певність, що тепер нічого подібного бути не могло. Але здавалося, що міс Морроу зробила тих гіпотетичних дівчат неприємно реальними. Чи тато не надто довго тримав її за руку, прощаючись? Так чи інакше, нитка життя заплуталася.

Джейн стримала кілька зітхань, а одного не зуміла. Тато миттю обернувся і худа сильна рука торкнулася її.

— Хоч це здається неможливим, але мушу прийти до висновку, — щось турбує мою суперську Джейн. Розкажи Таланові, а я послухаю.

Джейн нерухомо лежала й мовчала. Ах, якби ж вона тільки могла все йому розповісти, — з’ясувати все, про що хотіла знати! Але не могла. Був між ними якийсь бар’єр.

— Чи твоя мати вчила тебе ненавидіти мене, Джейн?

Серце Джейн так підійшло до горла, що мало її не задушило. Обіцяла мамі, що ВОНА ніколи не згадає її імені татові і дотримувалася обітниці. Але це тато назвав ім’я. Чи правильним буде погодитися з ним? Джейн вирішила, що цього разу ризикне.

— Ні, ні, тату. Я ж навіть про те, що ти живий, довідалася рік чи півтора тому.

— Ти не знала? А, це, мабуть, заслуга бабусі. А хто тобі сказав, що я живий?

— Одна дівчинка в школі. І я думала. що ти був недобрим до мами…, раз вона тебе… залишила, і як я тебе ненавиділа, то лише тому. Але ніхто мені не казав, щоб тебе ненавидіти…, тільки бабуся казала, що ти послав по мене лише для того, щоб дошкулити мамі. Це ж не так…, тату?

— Ні. Можливо, я егоїст, Джейн…, без сумніву, егоїст…, я так уже казав…, але не настільки. Я думав, що тебе виховували у ненависті до мене, і вважав, що це несправедливо. Я думав, що ти повинна мати можливість полюбити мене, — якщо зможеш. Тому я й послав по тебе. Ми з твоєю матір’ю провалили наш шлюб, Джейн, як і багато інших молодих дурнів. От і вся суть.