Лусі Мод Монтгомері - Джейн з Ліхтарного Пагорба

Ох, чи ж Джейн цього не знала! Вона бачила, як прекрасно сяяв блідо-золотий вузол на потилиці, над білою маминою шийкою.

— І її сміх… як дзвоник, іскристий молодий сміх. Вона далі так само сміється, Джейн Стюарт?

Джейн не знала, що сказати. Мама часто сміялася… дуже дзвінко… дуже іскристо, але чи молодо?

— Мама багато сміється, — обережно сказала вона.

— Певно ж, вона була розпещена. Завжди діставала все, чого хотіла. Ну і захотіла твого та…, то і його дістала. Думаю, вона тоді перший раз у житті захотіла таке, чого їй не давала її мати. Стара мадам смерть як була проти цього. Твоя ма не могла їй протиставитися, але втекла з твоїм та. Стара місіс Кеннеді вернулася до Торонто, страшно зла. Але далі писала до твоєї ма і подарунки посилала, і в гості просила. А родичі твого та теж не конче жалували твою ма. Він міг вибрати собі на Острові кожну дівчину, яку б сподобав. От така… Ліліан Морроу. Тоді вона ще була цибатим дівчуром, але потім виросла на гарну жінку. Незаміжня. Твоя тітка Айрін дуже була за нею. Я завжди казала, що та дволична Айрін більше наробила замішання, аніж твоя бабка. То трутка, не жінка, солодка трутка. Ще як мала була, то вже вміла сказати найотруйніші речі найсолодшими словами. Але знала, як до твого та підійти і до себе прив’язати…, завжди його голубила і пестила…, а чоловіки таке люблять, Джейн Стюарт, однаково, мудрі чи дурні. Він вважав ту Айрін досконалістю і не міг повірити, що вона баламутка. У твоїх та з ма бувало розмаїто, певно, що так, але то Айрін вічно пхалася між ними і дзюгала своїм медовим язиком… «Вона ще дитина, ’Дрю,» — коли твій тато хотів вірити, що оженився з жінкою, не з дитиною, «Ти така юна, коханесенька», — коли твоя ма боялася, що ніколи не буде досить мудра й доросла для твого та. І дивилася на неї згори…, та вона б і на Бога дивилася згори…, господарила у її домі…, певно що твоя ма небагато того знала…, мала з тим клопоти, бо ніхто ніколи її не вчив купувати або догоджати…, але жодна жінка не любить, щоб інша жінка забирала собі її права. Я б її вигнала з блохою у вусі, але твоя ма мала дідьчо мало відваги і не могла стати проти Айрін.

Звісно, що мама не могла протиставитися тітці Айрін…, мама нікому не вміла протиставитися. Розлючена Джейн вгризлася у соковите яблуко.

— Цікаво мені, — сказала вона більше до себе, ніж до тітусі Ем, — чи були б вони щасливі, якби побралися з іншими людьми.

— Ніколи в світі, — різко відповіла тітуся Ем. — Вони були створені одне для одного, хоч як би все не попсулося. Ти інакше й не думай, Джейн Стюарт! Певно, що сварилися! А хто ні? Часами і я — з моїм першим і з другим. Якби їх зоставили в спокої, то вони вже б якось порозумілися, чи рано, чи пізно. Але врешті, як ти мала три роки, твоя ма поїхала до Торонто в гості до старої мадам і вже не повернулася. Ото і все, що відомо. Твій та продав будинок і вирушив у подорож довкола світу. Ну, так казали, але я не вірю, щоб світ був круглий. Коли б був, то, якби повернувся, вся вода витекла б зі ставка, но нє? А тепер я приготую тобі перекуску. Маю холодне м’ясо, мариновані бурячки, а в саду є порічки.

Вони їли м’ясо з бурячками, а потім вийшли у сад за порічками. Сад був малим і занедбаним, хилився на південь, а все ж примудрявся залишатися приємним. Біля огорожі росла жимолость, — як сказала тітуся Ем, «щоб приваблювати колібрі», білі та червоні мальви вирізнялися на тлі темної зелені ялинового гаю, обабіч стежки розпаношилися буйні смугасті лілії. А в одному з кутів було повно гвоздик.

— Добре тут, нє? — сказала тітуся Ем. — Що за гарний, дивний світ…, ох, що за прегарний дивний світ. Любиш життя, Джейн Стюарт?

— Так, — щиро згодилася Джейн.

— І я. Так би його й з’їла, аж плямкаю. Я б хотіла жити вічно і чути щось нове. Я завжди мала смак до нового. Колись мушу зібратися з відвагою і всісти до авта. Я ніколи ним не їздила, але поїду. Місіс Великий Доналд каже, що її найбільша мрія — політати на аероплані, але небесні гарцювання поза моєю лінією. А раптом двигун заглухне, коли ти летиш? Як тоді спуститися донизу? Ну, Джейн Стюарт, я рада, що ти прийшла. Ми зіткані з тієї ж пряжі.

Коли Джейн вже зібралася йти, тітуся Ем дала їй чималу китицю братків і жменьку саджанців герані.

— Місяць саме такий, що добре їх садити, — сказала вона. — Прощавай, Джейн Стюарт. Сподіваюся, ти ніколи не питимеш із порожнього горняти.

Джейн повільно йшла додому, обдумуючи певні речі. Любила бути сама уночі. Любила великі білі хмари, що час від часу пливли над зірками. Відчувала, як завжди, коли була наодинці з ніччю, що розділяє з темрявою якісь прекрасні таємниці.