Лусі Мод Монтгомері - Джейн з Ліхтарного Пагорба

— Ти диви! Ми ніколи не їмо стейка…, хіба хліб, мелясу і смажену солонину. Тато каже, що як гляне свині в очі, то ледве не рохкає. А мама каже, — то принеси щось інше, вона буде сильно рада його зварити. Ти що робиш, пляцок? А можна буде вишкребти форму?

— Так, але відсунься від стола. В тебе вся сорочка у крихтах, — наказала Джейн.

— А чого ти розкомандувалася? — сказав Малий Джон.

— Лисяча голова, — сказав Пенні.

І тоді вони, розлючені, пішли додому, бо Джейн образила Малого Джона. Але вже наступного дня повернулися і, забувши про всі кривди, допомагали їй полоти й чистити сад. Робота була тяжкою, день спекотним, то спітніли, аж брови мали мокрі, доки все було зроблено так, щоб удовольнити Джейн. Якби хто-небудь змусив їх так тяжко працювати, здійняли б несусвітній лемент, але ж це було для розваги, отож, БУЛО розвагою.

Джейн пригостила їх залишками тістечок місіс Мід. Назавтра хотіла спробувати сама такі спекти.

Джейн вже вирішила, що її сад має бути найкращим у світі. Так була ним захоплена, що не тямила себе. Старосвітський кущ ранніх жовтих троянд вже розцвів. Де-не-де танцювали тіні маків. Кам’яна стіна була обплетена пагонами дикої рожі з малиновими пуп’янками. В кутку цвіли блідо-лимонні лілії і кремові червневі лілії. А ще тут були очеретянка та м’ята, серцецвіт і амарант, нехворощ, півонії, меліса, веснівка, турецька гвоздика, а над ними задоволено гули оксамитові бджоли. Тітонька Матильда Джолі вдовольнялася старомодними багаторічними рослинами. Джейн теж їх любила, але відразу вирішила: наступного літа так чи сяк матиме однорічні квіти. Вже на початку цього літа Джейн планувала наступне.

Невдовзі вона була переповнена садовою премудрістю і намагалася вивідати все від усіх про добрива. Містер Джиммі Джон всерйоз порадив їй добре перепрілий коров’ячий гній, і Джейн притягнула додому кілька кошиків з його обори. Дуже любила поливати квіти…, особливо коли земля була сухою і вони жалібно поникали. Сад її винагороджував — була однією з тих, від чийого дотику усе росте. Не дозволено було показатися жодному бур’янцю, — Джейн раненько вставала і його виполювала. Як чудово було прокидатися тоді, коли сонце сходило над морем!

Ранки на Ліхтарному Пагорбі були не такими, як деінде, — були найранковішими. Серце Джейн співало, коли вона полола, згрібала, копала, обрізала і проривала.

— Хто тебе навчив цього, жінко? — питав тато.

— Думаю, я завжди це знала, — задумливо відповіла Джейн.

Сновбіми розказали Джейн, що їхня кішка має кошенят і вона може взяти одне. Джейн пішла вибирати. Було їх четверо і бідна худа стара кішка-мати не тямилася від гордощів і щастя. Джейн вибрала чорне з мордочкою як квітка братків — справжня квітка! — оксамитне, з круглими золотими очима. Вона одразу ж назвала його Пітером. Потім Джиммі Джони, щоб не відстати, теж принесли кошеня. Але воно теж звалося Пітером і Елла близнючка гірко плакала на саму думку якось його перейменувати. Тато запропонував називати кошенят Першим Пітером і Другим Пітером, що місіс Сновбім визнала святотатством. Другий Пітер був вишукано чорно-сріблястим, з м’якою білою грудкою. Обидва Пітери спали на підлозі біля ліжка Джейн і видряпувалися татові на коліна, досить йому було присісти на хвильку.

— Що за дім без собаки? — сказав тато і взяв одного у старого Тімоті Салта з гавані. Вони назвали його Таланом. То був витягнутий як струна білий пес з круглою коричневою плямою біля основи хвоста, коричневим ошийником і коричневими вухами. Поставив Пітерів на місце, а Джейн так дуже його любила, що аж боліло.

— Люблю мати довкола себе щось живе, тату.

Разом із собакою тато приніс додому корабельний годинник. Джейн визнала, що корисно знати час їжі, але поза тим виглядало так, наче часу на Ліхтарному Пагорбі не існує.

До кінця тижня Джейн досконало знала географію та народонаселення Ліхтарного Пагорба і Ліхтарного Кута. Схоже, кожен пагорб комусь належав…, були тут Пагорб Великого Доналда…, Пагорб Малого Доналда…, Пагорб Старого Купера. Вона розрізняла Ферму Великого Доналда Мартіна і Малого Доналда Мартіна. Світло кожної садиби, яку вона бачила з вершини свого пагорбу, було чимось особливе. Знала, куди треба глянути, щоб побачити світло матусі Мін, яке уночі поблимувало у вікнах маленького білого дому в туманній складці між пагорбами. Сама Мін, совоока циганочка перченої вдачі, вже була найкращою приятелькою Джейн. Джейн знала, що безбарвна матуся Мін нічого не значить, хіба що як тло для самої Мін. Влітку Мін ніколи не вдягала ні черевиків, ні панчіх, і її босі ноги щодня лопотіли до Ліхтарного Пагорба по червоній дорозі.